30 Гру

Серед викладачів кафедри журналістики Українського гуманітарного інституту – Дмитро Хоркін, український диктор, радіожурналіст, ведучий спецпроектів і програм розслідування та радіожурналу «Слово» на Першому каналі Українського радіо. Він є офіційним голосом Національного  радіо України, а також голосом загальнодержавних заходів нашої країни. Тож, можна стверджувати, студентам-журналістам Українського гуманітарного інституту пощастило: Дмитро Хоркін викладає у них «Постановку голосу», а також проводить майстер-класи у Студентському медіа-центрі УГІ.  Після одного з них кореспондент СМЦ Суламіта Демчина вирішила задати Дмитру Хоркіну кілька запитань.

 

Кор.: Ви офіційний голос Національного радіо України! Чи важко було досягнути такої висоти у кар’єрі?

Дмитро Хоркін: Це – не кар’єра . Кар’єра – це  тоді, коли чиновник щось вибудовує. Коли я прийшов на радіо, відразу почали помічати тембр голосу, якого потребувало озвучування реклам, заставок, передач. Тому мене почали запрошувати не тільки вести передачі, але ставати основним дикторським голосом каналу. Були кастинги, відбори, і згодом мене вже затвердили. Для того, щоб бути у такому статусі, потрібно не тільки мати хороший тембр від природи, але й працювати над своєю вимовою, дикцією. Це – щоденна кропітка робота.
Кор: У дитячому віці діти мріють бути будівельниками, космонавтами. А ким Ви хотіли стати?

Д.Х: Усе життя мріяв працювати на радіо. Я слухав радіостанції, тоді ще не розумів, яку я хочу мати професію, але думав, що коли виросту, буду працювати на радіо, вести новини, спілкуватися із цікавими гостями. Мені це дуже подобалося.  Коли я був на першому курсі, почав працювати на Національному радіо. А до того я уже практикувався на районному телебаченні та радіо, тобто я постійно  себе випробовував і був уже в професії . Ще у школі я вів усі концерти. Я не міг допустити, що хтось буде вести, крім мене.  Один раз це було, я пам’ятаю, і я від гніву ледь не згорів. Завжди була така завзятість, що я маю це робити і це – моя сфера.
Кор: Що Ви  відчуваєте  перед виходом на сцену,або ефіром ?

Д.Х: Відчуваю відповідальність і хвилювання. Незалежно від того, скільки ти  пропрацював,  все рівно є певне хвилювання. Я зобов’язаний перед радіослухачами, я зобов’язаний перед глядачами прекрасно подати концерт, натхненно провести захід, передати позитивні емоції та настрій! І оцей обов’язок – він підштовхує постійно до вдосконалення, до роботи.
Корр: В інтернеті є інформація про те, що Ви очолили Київську школу політичної та бізнес-риторики та консультуєте політичні партії. Розкажіть детальнішє про це?

Д.Х: Дуже важко!.. Дуже важко консультувати політичні партії, відомих політиків, особливо важко потім після цього отримувати гонорари високі, і думати про те, як витрачати ці кошти, все це дуже складно. У 2015 році я очолив Київську школу політичної та бізнес-риторики. У нашій країні, де відбуваються  демократичні зміни, ми відчуваємо, що для політичної конкуренції потрібно вміти переконувати, вміти завойовувати прихильність публіки. Потрібно звертатися, красиво розмовляючи, гарною українською мовою, впевнено, переконано, чітко, розбірливо доносячи думки. Взагалі 70% сприйняття публічної людини, бізнесмена, політика, ще більше – якщо це стосується вже артистів, і в тому числі журналістів, – це голос. Решта залишається на репутаційну складову – це поведінка, освіта, оточення цієї людини, потім уже – зовнішність. Відкриваючи рота, людина демонструє свій рівень освіченості або його відсутність. Колись Сократ сказав: «Заговори так, щоб я тебе побачив! Голос – друге обличчя, не вмієш говорити – не побудуєш кар’єру» . Тобто висловів дуже багато, і всі вони правильні. Тому голос дуже впливає. Я нещодавно проводив майстер-клас для бізнесменів, які працюють у сфері стилю. Щоб переконати людей, потрібно вміти говорити і виступати, давати інтерв’ю. Якщо ти будеш сіра мишка – бізнесмен, політик, науковець – сиди далі, ти нікому не цікавий, але, виходячи на певний рівень, на публіку, – у тебе візьмуть інтерв’ю, у тебе будуть щось запитувати, на тебе будуть спрямовані об’єктиви фото-  та відеокамер, мікрофони, диктофони. Тобто це все зобов’язує тебе триматися на публіці гідно.

Кор.: Хто для Вас взірець для наслідування? З кого Ви берете приклад?

Д.Х:Мій учитель – Ігор Володимирович Мурашко, народний артист України. Протягом тридцяти років він очолював групу дикторів Українського радіо. Йому 87 років. Він досі живий, і ще досі працює. Алла Іванівна Сологуб – прекрасний диктор, відома людина, на жаль,  відійшла у вічність. Все життя працювала на радіо, була зіркою Українського радіо і телебачення. Щодо мовознавчої науки, культури мови для мене зразок для наслідування – це Олександр Володимирович Пономарів, професор, академік, доктор філологічних наук, заслужений журналіст України. Працює на кафедрі мови та стилістики Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Щодо практиків безпосередньо – Хелен Мірен, відома британська акторка, у неї абсолютно філігранне мовлення.

Кор.: Опишіть ваш звичайний робочий день ?

Д.Х:Наприклад, понеділок: ранкове шоу на радіо, що  починається о сьомий годині. Прокидаюся заздалегідь.  Добре, що мешкаю неподалік Хрещатика, 26, тож до роботи йду пішки. Після прямого ефіру  – зустрічі, якісь розмови з колегами, гостями. Потім обід. Далі іду у спортзал, це допомагає мені триматися в формі, в тому числі й психологічній. Тому що робота в прямому ефірі  виснажує. І на завершення дня часто бувають концерти. Серед тижня у мене вихідний у вівторок, тому працюю у неділю.

Кор.: У яких сферах Ви відчуваєте потребу удосконалення ? Яким чином ви збираєтеся це робити?

Д.Х: В усіх! Немає людей, яким не треба вдосконалюватися!

Кор.: Дякую за Ваше інтерв’ю і бажаю успіхів і натхнення у праці!

 

Інтерв’ю взяла Суламіта Демчина

Напишіть коментар