Вже рік, як Сергій Валентинович Шевчук працює в Українському гуманітарному інституті на посаді проректора із соціально-виховної роботи. Він розказав про свій приїзд в УГІ, про свою сім’ю та улюблені заняття, та поділився планами на роботу і дозвілля студентів.

Розкажіть трохи про себе.

Я зі Львова. І хоча мій батько пастор і ми кілька разів змінювали місце проживання, але так склалося, що більшу частину життя провів саме у Львові. Тут я закінчив Львівський національний університет ім. І.Франка за спеціальністю «Психологія». Уже під час навчання на 4 та 5 курсі працював у школі практичним психологом, потім, після завершення навчання в університеті, я не захотів більше працювати у школі. Після завершення навчання мені запропонували спробувати себе в духовній роботі. Я погодився і мені сподобалося. Протягом 10 років я служив у різних містах, також мав досвід викладання психології та філософії в одному із приватних вузів Закарпатської області, де на той час служив пастором. І ось вже рік, як я працюю проректором із соціально-виховної роботи в УГІ. Маю чудову дружину, з якою уже 8 рік у шлюбі. Вона займається музичним напрямком тут в інституті. Виховуємо 2 дітей, старшій Соломійці – 4 роки, молодшому Матвійку – 2.

З чого починається Ваш день?

Знаєте, кажуть, є люди «жайворонки» і «сови». От я більше «сова», я не з тих, хто встає о 5 чи 6 ранку, скоріше підіймаюся о 7:00. Зазвичай день починається з короткої молитви, спілкування з Богом, ранкових їдально-банних процедур, потім поспішаю на ранкове служіння. Ну а потім, як коли, бо у мене в роботі немає нормованого графіку, тому буває по-різному.

Розкажіть чим ви захоплюєтесь, яке у вас хобі?

Я дуже люблю спорт. Займався різними видами, але найбільше люблю футбол. Так склалося, що в дитинстві довгий час батьки не хотіли віддавати мене на секцію футболу, бо бачили у цьому небезпеку. Мене віддали у музичну школу. Але дуже часто траплялося так, що я кидав скрипку десь у кущі і йшов на стадіон. У Львові я займався десь 2 чи 3 роки легкою атлетикою та паралельно 5 років займався плаванням. У мене навіть перший дорослий розряд є по плаванню. Приблизно 4 роки займався гандболом, спочатку він мені не дуже подобався, але потім я його полюбив. У 11 класі мені вдалося піти на секцію футболу, я займався у церковному спортивному клубі. Також грав за міні-футбольну команду Львівського університету. Зараз, поміж усього вище переліченого, люблю поїздити на велосипеді, особливо в горах, лісах. Організовував вело-походи тривалістю до 6-7 днів. Сподіваюсь, що реалізую цей досвід і в нашому навчальному закладі.

Як так сталося, що Ви почали працювати проректором в УГІ?

Мене запросив президент нашого навчального закладу Андрій Васильович Шевчук, тут як раз звільнилася вакансія проректора із соціально-виховної роботи. Спочатку я відмовився, але він дав ще місяць на роздуми. Ми із дружиною довго думали, молились, але все ж таки прийняли цю пропозицію. Для нашої сім’ї це була досить кардинальна зміна вектору в роботі, служінні. Найбільше мене зацікавила можливість працювати з молоддю, студентами. Це цікавий досвід і перспектива працювати з такою категорією людей. Буча та територія кампусу УГІ мені подобалась завжди, тому і рішення було прийняти легше. Ми довго вагалися, бо тут є плюси і мінуси, все обдумували і зрештою погодилися.

Ви не жалкували, що так змінили своє життя?

Ні, я не жалкую. Як я уже казав, тут є свої плюси і мінуси. В УГІ є багато можливостей для особистого розвитку. Тут я граю зі студентами у футбол, мене навіть взяли у інститутську збірну. На території завжди відбувається якийсь рух, ми постійно щось організовуємо, проводимо, життя б’є ключем. Поряд із студентами відчуваєш себе ще молодшим.

Звичайно, якщо порівняти із пасторською роботою в громаді, робота в навчальному закладі більш інтенсивна, динамічна, виснажлива у фізичному та емоційному планах, але усе це компенсується можливістю працювати з цікавими людьми на прекрасній території, можливістю для саморозвитку, прекрасним місцем для виховання дітей (на території є садочок, школа, спортивні, музичні секції) та багато чого іншого.

Ви сказали, що десь тяжче. Які складнощі виникають в роботі?

У кожній роботі є свої задачі, які потрібно виконувати. Проректору із соціально-виховної роботи доводиться бути дотичним до питань, пов’язаних із дисципліною та порядком в гуртожитках, на території кампусу, із усіма улюбленою суспільно-корисною працею, тому, часто доводиться вирішувати певні конфлікти, непорозуміння. Є певні робочі ситуації, які потрібно вирішувати, не сказати, що це проблеми, але їх треба вирішувати.

Знаєте, найбільший мінус, про який жартують працівники, це те, що де б ти не знаходився, ти можеш відпочити тільки тоді, коли закрив очі. Тобто можеш відпочити,, коли спиш. Ось це, мабуть, найбільша проблема. Ти постійно в русі, тому важливо знаходити час для дітей, дружини, сім’ї і оберігати його.

Що Вам найбільше подобається у роботі? Що Ви робите із великим задоволенням?

Чесно кажучи, практично все, окрім питань, які пов’язані із дисципліною, винесенням попереджень, покарань, штрафів. Скажу відверто, це не приносить задоволення, але й розумію, що це один із аспектів виховного процесу. А найбільше подобається співпраця із студентами, зокрема, студентською радою, оскільки ми з ними працюємо найчастіше. Це чудові, посвячені в свою роботу молоді люди, які роблять дуже багато для студентства. Робота з ними дійсно приносить радість, вони дуже ініціативні, креативні і працювати з ними в одній команді надзвичайно цікаво. Найцінніше – робота із студентами, це ціную і я, і моя дружина.

Як Ви відпочиваєте від роботи? Як проводите вільний час?

Я люблю поїхати на велосипеді десь у ліс, особливо, коли хороша погода. Я люблю природу, там можна налаштуватися, перезавантажитись і поспілкуватися з Богом. З дітьми ми також любимо активний відпочинок, наприклад, покататися в парку на самокатах, велосипеді. Можемо виїхати в розважальний центр на каруселі. Якщо випадає можливість, їдемо до батьків. Буває таке, що хочеться просто поспати до обіду у вихідний день, побути вдома, хоча це буває дуже нечасто, малі діти проти такого відпочинку їх тата.

І останнє питання. Які плани для студентів у вас є?

По-перше, команда нашого соціально-виховного відділу у 2019 році поповнюється – це нові наставники, комендант і його дружина, які вливаються у наш дружній колектив.

Ми однозначно будемо планувати проведення табору для першокурсників. У 2018 році ми провели його вперше і хочемо продовжувати. Сподіваюсь, це стане хорошою традицією.

Також хочеться сказати про проект, на який вже давно очікують студенти – облаштування студентського кафетерію. Частина коштів у нас вже є, але ми продовжуємо шукати спонсорів. В планах зробити різні зони: ігрову, зону кафе з гарними столиками і сидіннями, щоб можна було придбати щось солоденьке і не тільки. Можливо, буде зона, де можна буде подивитися фільм чи пограти у відео-ігри. Одним словом, хочемо зробити так, щоб студент міг прийти і відпочити, особливо це актуально зимою. Звичайно, хочеться, щоб це було якнайшвидше, але за певних обставин воно відтягується. Та я вірю, що у цьому році ми вже запустимо цей проект.

Мар’яна Сидорочкіна