Знайомтеся, моя співбесідниця – Світлана Шнуренко – талановита викладачка Українського гуманітарного інституту, чарівна дівчина та просто щира людина.
Чому ви вирішили обрати професію «викладач англійської мови»?
Якщо бути відвертою, я ніколи не планувала пов’язувати своє життя із вивченням іноземних мов, а про викладання взагалі навіть не сміла думати. У школах постійно нав’язувалася думка, що то невдячна робота, і з цим твердженням було важко сперечатись. Мені завжди подобалося працювати з людьми, але бути викладачем – ні, то не про мене… Але, як кажуть, ніколи не зарікайся.
І все ж таки, що підштовхнуло вас до цієї професії? Коли саме ви зрозуміли, що хочете стати викладачем?
Напевно, в мене не було такого переломного моменту, коли я зрозуміла: бути мені вчителем! Я зрозуміла, що викладачі, які нарікали на свою роботу, просто нещасні люди, які не зуміли знайти для повної самореалізації. І, насправді, бути викладачем – це саме та сфера, яка потребує багато сил, але віддача того варта.
А як пройшов ваш перший урок? Що ви відчували під час його проведення?
Я добре пам’ятаю свій перший урок в якості викладача. Він залишив позитивний відбиток у моїй пам’яті. Ця знакова подія відбулася саме на День місцевого самоврядування.
Я навчалася у восьмому класі, дуже полюбляла хімію, тож саме мені й доручили провести урок з цього предмету. Але була єдина маленька деталь, яка виглядала як злий жарт – урок потрібно було провести в 11 класі. У мені боролися здоровий глузд і цікавість: чи зможу я справитися із таким викликом? Як підліток, я розуміла, що це буде ЩОСЬ! Але, в будь-якому випадку, досвід – це завжди добре… Такий цей юнацький максималізм. Але я навіть не могла собі уявити, що по завершенні уроку я відчуватиму себе на сьомому небі від щастя. Випускники були зі мною на одній хвилі, їх очі горілі цікавістю. Після цього уроку вони запрошували мене викладати в них хімію до кінця навчального року.
Чи легко бути викладачем? Які труднощі цієї професії найважче перенести?
Викладач – це, перш за все, покликання і талант. Щоб бути хорошим викладачем, потрібно любити своїх студентів і жити тим, що ти приноситимеш в аудиторію. Як вчорашній студент, який продовжує навчання, розумію, що викладач має горіти і вкладати душу і серце в своїх учнів і процес навчання. Це людина, яка має велику місію розпалити любов до свого предмета в серцях своїх студентів.
Приємно усвідомлювати, що перед тобою людина, яка обрала свій шлях не випадково. Але ж труднощі все ж таки існують, чи не так?
Так, звісно. Найбільшим випробуванням для мене є байдужість. Коли ти ставиш високу планку, бо розумієш, що людина може досягнути високих результатів, але забуваєш, що в людини є вибір, і лінь – це, на жаль, також вибір. Я поки не можу навчитися приймати цей вибір, тому поки надія є, варто надихати і працювати над пошуками персональної мотивації.
У вас був такий момент, коли вам хотілося кинути свою роботу?
Бувають труднощі і моменти, коли потребуєш перезавантаження – ми всі люди і це нормально. Ще ніхто не відмінив феномен професійного вигорання, тому розумію, наскільки важливо розвиватися всебічно і не обмежуватися одним напрямом.
Чим би не займалася людина, в неї має бути заняття для душі, своєрідне хобі для перезавантаження і міцні стосунки з Богом, який підтримує і надихає в різні моменти життя. На щастя, в мене ніколи не виникало думок кинути роботу. Насправді, важливо навчитися бути задоволеним і вдячним Богу, і тоді ти зможеш бути по-справжньому щасливим.
Анастасія Житньок
