Що спільного між глибоким дослідженням природи Трійці та простою розмовою зі студентом про його душевні хвилювання? Для Ігоря Корещука – це дві сторони однієї медалі. Декан богословського факультету УАТІ, доктор богослов’я, доцент Кафедри богослов’я. За його плечима понад тридцять років пасторського служіння та вісім виданих книг, що формують світогляд сучасного адвентиста, серед яких «Свята Божа Трійця: християнський міф чи біблійна Істина?» та «Справжні християнські прикраси», «Декалог: чи скасував Христос Закон?», «Віковічний день Христа: від Раю і до Вічності» тощо. Проте своїм головним досягненням він вважає не наукові ступені, а вміння підтримати й бути поруч.
Щоб дізнатися, що саме стоїть за цими принципами та як вдається поєднувати глибоку догматику з батьківською турботою про студентів, методистка кафедри богослов’я Альона Білик зустрілася з доцентом кафедри для відвертої розмови.
Понад тридцять років пасторського стажу – це ціле життя. Ви бачили церкву в різні часи. Як цей практичний досвід допомагає вам сьогодні керувати факультетом, де готують майбутніх служителів?
Знаєте, теорія без практики в богослов’ї – це лише сухі цифри. 30 років за кафедрою та в особистих розмовах з членами громад навчили мене головного, студентам потрібно давати не лише герменевтику, чи догматику, а й «людяність». Я намагаюся передати їм розуміння, що пастор – це той, хто поруч із людьми в їхніх найбільших випробуваннях.
Ви є автором багатьох праць, зокрема книг про Трійцю та християнських прикрас в церкві. Це досить різні теми: одна – фундаментально-догматична, інша – практично-етична. Чому саме ці теми стали ключовими у вашій творчості?
Книга про Трійцю – це відповідь на потребу інтелектуального та духовного фундаменту нашої віри. Без розуміння природи Бога ми не можемо будувати здорову теологію. Що стосується книги «Справжні християнські прикраси», то це про нашу ідентичність та біблійні принципи скромності в сучасному світі. Це філософія того, як внутрішній стан християнина відображається назовні.
На кафедрі богослов’я ви впровадили особливу систему – «пасторське кураторство». Ви особисто зустрічаєтеся зі студентами-богословами за певним графіком. Часто запрошуємо групами на обід додому. Розкажіть, у чому суть цих зустрічей?
Це моя, якщо хочете, «фішка». Я переконаний, що декан не має бути лише адміністратором у кабінеті. За графіком я запрошую кожного студента-богослова на особисту розмову. Ми не говоримо про оцінки в заліковці. Ми говоримо про проблеми в навчанні, що дається важко, де не вистачає ресурсів. Говоримо про особисте життя – як вони почуваються емоційно, чи немає духовних криз. А також про покликання, тобто чи бачать вони себе в майбутньому служінні.
Чи не занадто це енерговитратно – спілкуватися з кожним особисто?
Інколи буває непросто, але це єдиний шлях виховати не просто «дипломованого фахівця», а справжнього пастора. Студент має відчути, що він не просто номер у списку, а особистість. Якщо я не почую студента зараз, як він потім почує свою громаду?
Які головні виклики ви бачите сьогодні перед молодими богословами?
Найбільший виклик – це інформаційний шум. Сьогодні легко знайти відповіді в інтернеті, але важко знайти істину в серці. Також є певний розрив між академічними знаннями та реальним життям громади. Моє завдання як декана-служителя – максимально скоротити цей розрив через таке «кураторство» та практику.
Що б ви порадили молодій людині, яка тільки планує вступити на спеціальність «Богослов’я»?
Не бійтеся ставити складні питання. Ми тут для того, щоб разом шукати відповіді. І пам’ятайте: богослов’я починається на колінах, а продовжується в служінні ближньому.
Питання – Альона Білик