Кажуть, що студентські роки – найпрекрасніша пора в житті людини. Саме цей час наповнений найцікавішими і незабутніми подіями. А яким він був у наших викладачів?

Сьогодні про свої студентські роки нам розповість Андрій Шевчук, викладач та президент освітнього комплексу.

Ви мали можливість навчатися у трьох закладах освіти. Коротко опишіть їх. Як це допомагає вам сьогодні?

Так, я маю дипломи педагога, богослова та економіста. Першу освіту здобував у тоді ще Кіровоградському державному педагогічному університеті, теологію вивчав у нашому Українському адвентистському теологічному інституті, ступінь МВА отримав після завершення навчання в закордонному закладі ААIAS.

Кожен досвід був особливий по-своєму: завдяки педагогічному університету набув першого досвіду навчання у виші, освіта в теологічному інституті стала цікавою в контексті вивчення біблійної історії та мов, якими було написане Святе Письмо, а розуміння економічної сфери допомогло краще вирішувати питання практичного характеру. Тобто, всі набуті знання я використовую в повсякденній діяльності.

Який предмет у педагогічному університеті вам подобався найбільше?

Більше за все я полюбляв предмети з галузі мовознавства. Мені подобалась конкретність цього предмету, і вивчення мовознавчих дисциплін вдавалося мені найкраще. Особливу любов проявляв до розділу «Синтаксис», дуже любив аналізувати тексти щодо особливостей їх побудови, визначати типи синтаксичних зв’язків… Варто відзначити, що рівень зацікавленості більшою мірою залежав від таланту викладача цього курсу Василя Ожогана, якого до цього часу пам’ятаю, як і багато миттєвостей з процесу навчання.

Якщо брати до уваги ваш перший досвід навчання, то який період студентського життя ви вважаєте найважчим?

Особливим для мене став перший рік навчання. Це був період адаптації до нових реалій. Я набував досвіду самостійного життя вдалині від батьківського дому, вчився будувати стосунки з незнайомими людьми у нових обставинах. Добре пам’ятаю, як ми з великими труднощами їздили додому, щоб привести для себе необхідні харчі. Пригадую складнощі в плані побуту і навіть безпеки, адже жив у гуртожитку з далеко неідеальними умовами перебування, це був час «буремних дев’яностих». Оцінюючи той період сьогодні, дивуюсь, як можна було долати численні труднощі і залишатись оптимістом із усмішкою в очах.

Чи виникали у вас проблеми з викладачами?

Не пам’ятаю, щоб у нас виникали серйозні суперечки з тогочасними викладачами. Ми завжди поводились дуже чемно, особливо з «китами», що викликали до себе лише повагу. Вважаю за перевагу навчатися у таких відомих людей, як Володимир Панченко, відомий фахівець у сфері літературознавства, Євген Поляруш, тодішній ректор університету, інколи ми навіть складали іспити в його кабінеті. Ці та інші викладачі завжди викликали до себе лиш повагу та довіру.

Як ви готувалися до пар без інтернету і ноутбуків? І що заміняло їх в час студентських років?

Звичайно, я навіть сам вже не можу уявити, як це – студент без інтернету? Сьогодні навчатись значно легше, адже є відкритий доступ до інформації. У ті часи ми багато часу проводили у читальних залах бібліотек, де знаходили потрібну літературу чи необхідні матеріали. Також підтримували один одного, завжди можна було звернутись в сусідню кімнату за допомогою. Це був час, коли якісно написаний конспект мав надзвичайно високу ціну.

Як ви складали іспити? Чи використовували допоміжні засоби для їх успішного проходження?  

Розумію підтекст цього питання… Не можу сказати, що у нас все було правильно з точки зору академічної доброчесності. Ми також намагалися використовувати так би мовити «підручні засоби» та допомагати один одному. Можливо, це – особливість, відмінність нашої ментальності. Але ближче до завершення навчання ми стали незалежнішими один від одного, намагались бути самостійними, і, відповідно, так до нас ставилися й викладачі.

До речі, написання «шпор», як ми тоді їх називали, було складним і вимагало багато зусиль та часу, хоча процес запам’ятовування під час записування відбувався набагато краще. Тому не кожен обирав собі такий шлях підготовки.

Особисто мені вистачало систематичного виконання домашніх завдань та відвідування занять, щоби потім кілька разів перечитати конспект перед екзаменом для успішного його складання. Варто зазначити, що іспити тоді переважно були усними. Тобто, навіть якщо студент чи студентка письмово давали всі відповіді, додаткові питання розставляли все на свої місця.

То все ж таки, чи хвилювалися ви під час екзаменів?

Звичайно, кожну сесію зустрічали з переживаннями, тому що хотілось, як мінімум,  скласти іспит вчасно. Адже були такі викладачі, котрі діяли згідно неписаного, але добре всім відомого, правила: лише 3-4 особи із групи здавали екзамен з першого разу, інші йшли на повторне випробування. Всі прекрасно розуміли, що академічні борги – це недобре, тому намагались скласти все якомога якісніше й швидше. Жили від сесії до сесії, тому було весело, але водночас тривожно, коли наближався відповідний період.

Як тогочасні студенти проводили свій вільний час, як відпочивали після важких днів за навчанням?

У той час, як було уже згадано, не було інтернету. Тому ми не «залипали», як зараз кажуть, біля екранів своїх комп’ютерів чи смартфонів, а виходили на прогулянки, грали у спортивні ігри. Особисто я захоплювався футболом, тому велику частку свого вільного часу приділяв саме цьому виду спорту, також відвідував матчі місцевої команди. Ми ходили в кіно чи до театру з друзями чи одногрупниками, намагалися подорожувати за допомогою студентських квитків, що давали знижку в пів ціни. Загалом, наші студентські роки були дуже цікавими та веселими, і до цього часу викликають багато приємних спогадів.

Які ваші найяскравіші спогади зі студентських років?

Як не дивно, запам’ятав один епізод по-особливому… У той час було модно ходити на заняття із папкою, тому я мріяв купити собі таку, знайшовши відповідну в магазині. Але вона коштувала дорого, а в мене був складних фінансовий стан, враховуючи рівень стипендії та постійні затримки із її виплатою. Тому довелося кілька місяців відкладати кошти, ходити, а не їздити на пари, щоби зекономити на тролейбусних квитках. Зате до цього часу пам’ятаю, як відчув себе найщасливішою людиною, коли нарешті тримав у руках омріяний «скарб». Придбана папка була досить зручною та навіть елегантною, і саме цей епізод закарбувався в моїй пам’яті на все життя.

Чи були у вас періоди життя, коли ви не викладали?

Я завжди мріяв працювати саме в сфері освіти. Але коли мене покликали на пасторське служіння, прийшов до висновку, що назавжди перестав бути освітянином у класичному розумінні цього слова. Та минуло буквально кілька років, і в процесі діяльності священнослужителя почав використовувати свій досвід вже в сфері християнської освіти, чим займаюсь і до цього часу, працюючи викладачем кафедри педагогіки та психології Українського гуманітарного інституту та Українського адвентистського теологічного інституту.

Опишіть в трьох висловах ваше студентське життя?

Перше – розвиток. Можливість зростати як особистість тісно пов’язана із навчанням, незважаючи на те, про яку освіту йде мова: формальну, неформальну чи інформальну.

Друге – цінність нових знань. Кожен день ти відкриваєш для себе щось нове, що стане в нагоді або завтра, або через десятиліття.

Третє – знайомство з новими викладачами як носіями певного досвіду та ідей. Саме вони допомагають по-новому подивитися на цей світ, переосмислити багато речей. Особливо це стосується викладачів християнських закладів. Ви запитували мене в основному про навчання у світському закладі освіти, але по його завершенні я навчався ще у двох християнських, а зараз викладаю саме в таких. Тому маю всі підстави для порівнянь і висновків. Адже завдання освітнього процесу – не лише передавати інформацію, а виховувати відповідні світоглядні переконання, цінності, які потім допомагають кожній людині на життєвому шляху. Але, це, як я розумію, тема іншої бесіди…

Яків Шевчук