Нещодавно в нашому інституті з’явилася нова викладачка — приємна усмішка й математичний склад розуму. На прохання відповісти на кілька запитань та поділитися історією свого наукового й викладацького шляху – погодилася з радістю. Тож, знайомтеся!
Остапенко Яна Олександрівна, кандидат економічних наук, доцент кафедри управлінського обліку, бізнес-аналітики та статистики Університету державної фіксальної служби України. В Університеті працює з 1997 року.
З 2021 року працює викладачем на кафедрі економічної кібернетики, фінансів та менеджменту в Українському гуманітарному інституті.
Звідки ви родом і в якій сім’ї народилися?
Родом я з Чернігівщини. Батьки з наукою зовсім не були пов’язані. Тато працював в меліорації, мама мала спеціальність технолога хлібобулочних виробів, але за розпорядженням долі працювала в дитячому садочку. Мою жагу до навчання та саморозвитку завжди підтримували й спонукали, заохочуючи дивитись пізнавальні телепередачі та читати книжки, які потім в сімейному колі обговорювали. Завдяки саме їх підтримці та стимулюванню я закінчила школу з золотою медаллю (на той час це була відзнака для «круглого» відмінника), яка давала право при вступі у вищий навчальний заклад здавати лише один вступний іспит (ЗНО на той час ще не було). Після закінчення вишу мені запропонували вступити до аспірантури та пов’язати свою долю з викладацькою діяльністю.
Чому ви обрали саме економіку? Вам з дитинства легко давалися точні науки?
Як я вже зазначала, з дитинства любила навчатись. Тому легко давались практично всі науки. Економіка мене приваблювала ще зі шкільної парти. Після закінчення школи мріяла отримати спеціальність економіста у виші. Але на час мого вступу до ВНЗ в тренд пішла професія бухгалтера і мене переконали, що це цікавіше, сучасніше, перспективніше. Тому вирішила прийняти виклик часу.
Середній вік кандидатів наук в нашій державі — 51,1 рік. Ви здобули науковий ступінь кандидата економічних наук на 10 років раніше. Як вам це вдалося?
Насправді планувалось ще раніше, але складались певні життєві обставини, які, на жаль, не дозволили це зробити. З дитинства любила вчитись, дізнаватись щось нове, розвиватись.
Наукова діяльність — це талант від Бога чи невпинна праця?
Безумовно до наукової діяльності потрібно мати й талант, і потяг. Але без кропіткої праці результатів не досягти. Тому тут все взаємопов’язано.
Розкажіть про свій науковий шлях.
Науковий шлях був досить довгим. Життя вносило свої корективи. Поєднувати працю, науку, сім’ю та виховання маленької дитини досить не легко. Недостатній розвиток технологій та брак інформації для дослідження також вносили свою лепту в сповільнення процесу. Але мета була поставлена. На сьогодні люблю залучати до наукових досліджень студентів, результати яких публікуємо в співавторстві.
Наукові статті чи викладацька діяльність? Що вам більше до вподоби?
Обожнюю і те і те. Викладацька діяльність – це не тільки передача своїх знань та досвіду, але насамперед спілкування, взаєморозуміння, взаємопідтримка. Дуже люблю спілкуватись зі студентами. Сьогоднішні студенти енергійні, креативні, талановиті. В них теж багато чому вчусь і цього зовсім не соромлюсь.
Наукові статті – це інтелектуальна праця, яка сприяє розвитку мислення та приносить задоволення від отриманих результатів досліджень.
Яким чином допомагають вам ваші знання у викладацькій діяльності?
У викладацькій діяльності вже понад 20 років. Велику роль грає більше досвід, ніж знання. Багаж знань теж постійно поповнюю. Без цього ніяк. Недаремно існує приказка: «Вік живи — вік вчись».
Чи звертаються до вас студенти за порадами з приводу особистих проблем?
Так, звертаються. Я є куратором трьох груп, до студентів яких ставлюсь як до рідних. В студентському житті бувають різні ситуації, про які батькам не говорять. Деякі потребують не тільки батьківської поради чи допомоги. Дехто навіть не має батьків. А в деяких випадках навіть доводилося спілкуватись з батьками, щоб вирішити ситуацію.
Був випадок, коли студентка першого курсу закохалась до нестями. Коханий проживав на батьківщині студентки, а вона – за місцем навчання. Дівчина настільки сумувала за коханим, що зовсім закинула заняття. Про сесію взагалі мова не йшла. Батьки про її кохання знали, але наполягали, щоб вона вчилась на денній стаціонарній формі. Довелося її рятувати з навчанням та вмовляти батьків дозволити перейти дівчині на заочну форму. Нам це вдалося. Зараз вона працює за місцем проживання, навчається заочно і вже були заручини.
Чи вдається вам залишати свою професію на роботі? “Рахувати й розраховувати” для вас це професійна діяльність чи невіддільна частина повсякденного життя?
Звичайно, намагаюсь розмежовувати професійну сферу і сферу особистого життя. Але, на жаль, не завжди це вдається. Сьогодення – це час шаленого темпу та потоку інформації. Доводиться постійно триматись на плаву. Іноді 24 години на добу просто не вистачає.
Чи допускаєте у своєму житті спонтанні витрати та нераціональні рішення?
Звичайно. Я звичайна людина, яка має свої слабкості та підвладна емоціям. Але здебільшого намагаюсь до всього підходити раціонально.
Декілька практичних порад щодо сімейного бюджету. Чи існують якісь правила поводження з коштами, які допоможуть звичайній пересічній людині уникнути економічної кризи?
У кожного вони свої. Все приходить із досвідом. Звичайно бажано планувати витрати, зіставляти їх із доходами. Якнайменше піддаватись спонтанним емоціям та маркетинговим хитрощам в супермаркетах. Але себе трохи балувати за певні досягнення, це ще більше покращуватиме задоволення від отриманого результату та спонукатиме до подальших звершень.
Інтерв’ю підготувала Людмила Калдарє
