Ректор Українського гуманітарного інституту Людмила Штанько займає свою посаду вже третій рік. Студенти її поважають, а працівники люблять. Як вона себе почуває на своїй посаді, чи не заважає це стосункам у сім’ї, та що для неї головне у стосунках зі студентами – про це та інше читайте далі.
Як змінилося Ваше життя після обрання вас на посаду ректора УГІ?
Стало більше завантаженим. Для мене дуже важливо залишатися собою. Але інколи я помічаю, що я змінююсь, і мені ці зміни не завжди подобаються. Одне з моїх найбільших бажань – залишатися людиною, до якої будуть ставитися не лише як до ректора, а як до друга, до колеги. Я намагаюсь не втратити стосунки з людьми, співробітниками, студентами. Мені некомфортно, коли в спілкуванні відчувається велика дистанція. Саме тому я намагаюся більше бути зі студентами, щоби показувати усім своєю присутністю, що я не далеко від кожного. Це для мене важливо.
Як Вам вдається бути одночасно ректором інституту і дружиною та мамою?
Одночасно не вдається. Поки я в кабінеті, я – ректор, іду додому – я мама і дружина. Але інколи мені це не вдається і моя сім’я просить мене «переключитися», кажуть, що я повернулася додому ректором. Деколи вони не встигають сказати, а я не встигаю сама переключитися.
Звичайно, сім’я дещо страждає. Перш за все, багато чим жертвує мій чоловік. Звичайно, частково і діти. Хоча я намагаюся бути з кожним із них окремо: виділяти час для того, щоб не втрачати той емоційний і душевний контакт, який я, як мама і дружина, повинна мати з ними. Намагаюсь виконувати жіночі функції в сім’ї: прибрати, попрати, попрасувати, приготувати. Але деколи вони це роблять самі.
Чи є у Вас якісь сімейні традиції, завдяки яким ви підтримуєте відносини в сім’ї?
Так, довгий час ми дотримувались традиції вечеряти разом. Хто б де не був, чим би не займався, але на вечерю в певний час усі сходились.
Зараз проблема в тому, що мій син Валік працює в вечірній час, і ми не завжди можемо бачити його тоді, коли хочеться. Хоча він обіцяє, що це тимчасово.
Звичайно, ми молимось разом, деколи вдається почитати разом Біблію. Ми намагаємося кожен день знаходити час, щоб бути разом.
Яких принципів Ви дотримуєтесь при спілкуванні зі студентами?
Для мене студенти такі ж самі партнері, як і співробітники. Я намагаюся зі студентами говорити на «Ви». Більш близьким говорю «Ти». Деякі студенти іноді ображаються, просять говорити на «Ти».
Це особливість нашої культури, на заході взагалі не існує такого поняття як «ви» і «ти». Я таким чином показую, що я їх поважаю. Я намагаюся запам’ятати студентів, навіть якщо я у них не викладаю. Ну, наприклад, я не викладаю у філологів, на жаль. І тому часто думаю: «Ну який предмет мені придумати, щоб викладати у філологів?».
Інколи я просто відкриваю щорічник або документи з іменами студентів і передивляюся, щоб запам’ятати всіх. Це не завжди виходить, але я намагаюся, тому що для мене важливо знати кожного. Періодично я запрошую студентів до себе в гості.
Як Ви спілкуєтесь з підлеглими?
Я думаю, що про це краще у підлеглих запитати. Є такі працівники, з якими ми мали дружні стосунки ще до того, як я стала адміністратором. Я дуже вдячна їм, що вони зберігають розумний баланс між дружніми і робочими відносинами.
Стосунки є для мене дуже важливими. Деколи саме вони є для мене стимулом.
Як відомо, студенти постійно вчаться. Чому вчитеся Ви?
Зараз я вчуся розуміти різних людей. Вчуся бачити проблеми інших і не проходити повз, а зупинятися і знаходити час, щоб поспілкуватися і з’ясувати, чому так трапилось. Вчуся не приймати рішень поспіхом.
Ще я вчуся стимулювати студентів вчитися краще. Іноді вже не знаю, що зробити для цього, і здається, що нічого не спрацьовує. Я вважаю, що зараз перед кожним викладачем постав виклик, щоб підібрати методи та зміст викладання для студентів з абсолютно новим мисленням. Молоді люди, які виросли в інформаційному середовищі, мають зовсім інше сприйняття, ніж викладачі. Тому потрібно знайти підхід до кожного студента. І я цьому вчусь.
Що Вам не подобається у Вашій роботі?
Не подобається, що інколи приходиться приймати непопулярні рішення. Рішення, які хтось може сприйняти неоднозначно, а когось вони навіть образять.
Як Ви розслабляєтеся після важкого дня?
Я вважаю, що розслаблятись – це дуже важливо, і не знаю, як виживають ті, які не вміють відпочивати або хоча б переключати думки. Я вмію швидко переключитися на інші думки або справу.
Люблю спортзал – це хороший спосіб відпочити і зарядитися енергією. Люблю подивитись з сім’єю хороший фільм і потім поспілкуватися на цю тему. А ще більше люблю читати, це допомагає мені розслабитися, особливо духовна або художня література. Вона мене переносить в зовсім інший світ, і це допомагає мені абстрагуватися від проблем, які я переживаю зараз.
А інколи я можу просто сісти в крісло або полежати 15 хв, взагалі ні про що не думаючи. Це теж дуже допомагає.
Якби Ви могли в своєму житті щось змінити, що б це було?
Хотілося б змінити випадки, коли я когось образила. Тому що для мене найбільша цінність – це відносини. І я розумію, що я інколи можу руйнувати їх. Дуже хотілося б повернути час назад і змінити це.
Тетяна Вірьовка
