Завідувачка кафедри журналістики Ірина Гриненко працює в Українському гуманітарному інституті вже більше 5 років. За цей час вона зарекомендувала себе серед студентів як хороший фахівець і чуйний викладач. Все життя вона намагалася використовувати нові професійні можливості, що і радить своїм студентам.

За освітою ви соціолог. Що для вас стало визначальним у виборі професійної діяльності?

Я обрала факультет соціології та психології в університеті Шевченка, тому що, по-перше, хотіла вчитися. По-друге, це була нова спеціальність. На той час соціологія тільки починала свій розвиток. Соціологія була таким чимось невідомим і одночасно цікавим, тому я вирішила спробувати.

Що спонукало вас піти навчатися в аспірантуру?

Я вступила в аспірантуру, тому що це був виклик самій собі, мені хотілося іти далі, розвиватись, у мене не було мети закінчити навчання і просто працювати, я вже працювала з третього курсу. І аспірантура була складовою цього розвитку. Це був не простий шлях. І проблема була в тому, що я хотіла займатись галузевою соціологією, зокрема соціологією політики, але вийшло так, що помилково мене внесли в інші списки і я здавала вступні іспити в аспірантуру на кафедрі теорії та історії соціології. Мені запропонували писати теоретичну тему щодо розробки категорії в науці, яка була нелегка і не зовсім лягала мені на душу, але незважаючи на це я її захистила.

В яких сферах ви працювали?

Працювала я в різних сферах, і в економічних, зокрема в банківській системі, і на державній службі, працювала на телеканалі «Надія». Загалом за 20 років я спробувала себе в тих напрямах, де відкривались нові професійні можливості.

Як ви потрапили на кафедру журналістики Українського гуманітарного інституту?

Це був цікавий досвід у моєму житті. У мене була маленька дитина, і я думала як суміщати материнство і професійну діяльність. Були різні думки, різні пропозиції, але це була відповідь від Бога. Зазвичай мені завжди пропонували роботу і в мене не було з цим проблем. А цього разу я сказала: «Боже, дай зрозуміти, що обрати, де я могла б себе реалізувати і в той самий час бути найбільш потрібна». І на наступний день мені подзвонила Людмила Олександрівна, ректорка УГІ, і запитала, чи не хотіла б я працювати в УГІ. Я погодилась і спочатку просто викладала предмет у студентів. Через місяць мені запропонували опікуватись кафедрою журналістики, оскільки в тому була потреба. Я погодилась, тому що я знала, для чого я тут. У мене не було досвіду адміністративної роботи саме в академічній сфері, проте попередній професійній шлях дав змогу прийняти виклик.

З якими труднощами ви зіткнулися, працюючи завідувачкою кафедри?

Мені було незвично працювати у невеликій, приватній структурі. Великою перевагою було те, що тут можна було вирішити всі питання з керівництвом просто та легко, без зайвих бюрократичних процедур. Труднощі були пов’язані з тим, що кафедра готувалась до першої акредитації і потрібно було формувати чимало документів, налагоджувати роботу. Але це все було в радість, тому що розуміла, для чого я тут.

Хто для вас хороший журналіст? Якими якостями він володіє?

Для мене хороший журналіст, хороший фахівець – це людина, яка, перш за все, має принципи. Має певне бачення і розуміння, чому вона займається саме цією справою. Це важливо, тому що буває таке, що людина навчається тому, що батьки так захотіли, чи так склались обставини. Або друг вступив, ну і я заодно. Але, насправді, у процесі навчання, коли людина починає усвідомлювати, що це – інвестиції в майбутнє, вона починає вкладати у свій розвиток.

Журналіст повинен аналізувати, яка інформація актуальна, потрібна аудиторії, у якому ключі він повинен її подати, щоб вона досягла свого результату. Фахівцями не народжуються, ними стають. Я вважаю, що для того, щоб робити щось добре, потрібно любити цю справу, вкладати в неї. Хороший журналіст має проактивну позицію, постійно комунікує, читає, аналізує, перевіряє. Журналістика – це не тільки факти, це ще й пов’язані з ними емоції, які можна подати яскраво, різнобарвно. Адже, навіть через факти видно, чи ви зацікавленні в тому, що ви робите, чи ви просто виконуєте якусь рутинну роботу.

Що спільне між журналістикою та соціологією?

Спільне у цих двох гуманітарних наук – це їхній об’єкт, тобто суспільство. Соціологія більше дає прогнози та рекомендації на підставі емпіричних досліджень. Журналістика транслює життя, як воно є. Це дві науки, які допомагають одна одній. Соціологія використовує медіа для досліджень, журналісти звертаються до соціологічних досліджень, як до джерела інформації, для аргументації своїх матеріалів. 

Що ви порадите для абітурієнтів?

Журналістика відкриває світ, вона допомагає виробити проактивну життєву позицію. Бути журналістом – це великий виклик для самого себе, наскільки ти готовий дотримуватись своїх принципів. Журналістика для сміливих та свідомих людей. Щоб досягти мети, треба долати страхи. Щоб зрозуміти, чому саме журналістика, треба себе запитати: чи я готовий працювати? Що мене тут приваблює? Чи я готовий відкривати для себе світ? Чи я готовий відкривати цей світ іншим? Що я готовий для цього зробити? Зі свого боку, ми, викладачі, робимо все, щоб студентам було легко і цікаво, але результату можна досягнути лише у взаємодії студент-викладач. Процес зростання нелегкий, але водночас неймовірно захоплюючий і дає свої плоди. А для цього потрібні час, зацікавленість, залученість і наполегливість.

Спілкувалась Аліса Ломака