Участь у хорі є значною частиною життя в Українському гуманітарному інституті для багатьох студентів. Про цікаві моменти з життя хору розкаже Дана Доманська, керівниця музичного відділу та диригентка хору.

Чому ви вирішили займатися саме студентським хором, а не світським? 

Коли мені було близько десяти років у моєму серці з’явилася мрія… Мене дуже захоплювала музика, а особливо – диригенти. Цікаво було спостерігати за їхніми рухами та емоціями в той момент. Я навчалась в музичній школі і вже тоді чітко вирішила, що буду хоровим диригентом. На той момент це була далеко не перспективна професія, але мені дуже хотілось спробувати. А співати для Бога – найкраще. У найсміливіших мріях я уявляла, як у мене буде своя школа, де панують повага, творчість і радість. Коли мені було 21, і я ще навчалась на третьому курсі консерваторії, ректор УГІ запросив мене на роботу. Тривалий час я відмовлялась, адже вважала, що це занадто відповідально, а я ще не готова. Та перша репетиція зі студентським хором справила на мене велике враження, адже переді мною були близько сорока талановитих студентів, які хотіли вчитись.

Чим ви керуєтеся, коли підбираєте репертуар для хору? 

Є твори, які у моєму серці, і для розвитку студентів я їх беру першими, щоб навіть ті, які ніколи не співали, але мають голос і слух, “закохались” у хорове мистецтво. Для цього я купую хорові збірники, на просторах інтернету вивчаю твори сучасних адвентиских композиторів та активно співпрацюю з ними. 

У творі важливо врахувати багато аспектів:

• Зміст. Адже це те, що торкається серця і розум обдумує те, що почув. 
• Гармонія. Цікаво, щоб вона підсилювала слова і зміст. Була підсилу студентам, але з перспективою для розвитку.
• Стиль. Важливо, щоб твір був доречним події, де буде виконуватись.

З якими проблемами стикається студентський хор і ви як керівник?

На жаль, хорове мистецтво – це найскладніший вид музикування. А також не такий розповсюджений, як сольний спів чи гра на музичних інструментах. Адже голос – це такий інструмент, який не можна побачити, чи натиснути… Здебільшого все на рівні відчуттів, дихання, опори, атаки звуку. Основна складність у тому, що у хорі кожен учасник має розвиватись і самостійно, тримати свою партію, і в той же час прислухатись до інших, аби досягти гармонії. Кожен мій хор – це маленька сім’я. У сім’ї буває по-різному, але найперше – кожен має відчувати, що його люблять і приймають, таким, як він є, хоча для цього потрібно докладати чимало зусить. Студентство зараз дуже не терпляче, увага швидко розсіюється. Тому намагаюсь кожну репетицію продумувати, розвиватися у розмаїтті розспівок, розучувати партії, зростати у цьому.

Наскільки хоровий спів важливий для служіння в церкві і поза її межами?

Це дуже цінно! А для мене взагалі безцінно. Бо декілька десятків людей моляться через пісню. Хоровий спів лікує душу. Знаю багато історій, коли студенти боялись виходити на сцену поодинці, але з радістю брали участь у хоровому співі. Якщо прослідкувати розвиток хорового мистецтва, то музика дуже змінювалась. Але завжди найціннішим були люди. Відносини, які складаються у студентстві і в прославлені – вони найдорожчі. 

Вперше я приїхала сюди у 2009 році, і кожен хорист залишив у моєму серці свій слід. Також дуже приємно, коли телефонують колишні студенти і кажуть: “Дано, надішліть ноти тієї пісні, що ми співали”. У такі моменти я відчуваю величезне наповнення, бо вони продовжують співаюти, а хтось навіть диригувати починає.

Питання – Валерія Вірста

Фото – Тетяна Філіппова (випуск 2023)