Про наукові дослідження, процедуру написання та захисту дисертації та здобуття звання доктора філософії з журналістики розповідає заступник завідувача кафедри журналістики, Богдан Синчак.
Розкажіть про Вашу попередню освіту. Де здобували ступінь бакалавра та магістра? Яка була тема магістерської?
Я закінчив навчання в Українському гуманітарному інституті на кафедрі журналістики, де отримав ступінь бакалавра. Потім навчався в Київському університеті культури. Там здобув ступінь магістра теж у журналістиці. Тема магістерської роботи була «Особливості викладання журналістської етики для студентів вищих навчальних закладів». Згодом у межах цієї теми вдалося знайти наступну вже для дисертаційного дослідження. До речі, в ході написання магістерської, я практикувався якраз в УГІ і мав можливість випробувати методики викладання журналістської етики і потім описати це у своїй роботі. Тобто це був перший навчально-викладацький досвід.
Чому вирішили йти далі в науку і яку тему обрали для дослідження в кандидатській дисертації?
Не було спочатку чітко сформованого рішення. Так склалося, що наукові пошуки привели мене до теми дисертаційного дослідження, і я побачив, що можна було б почати писати і розробляти цей напрямок. Темою моєї дисертації є «Деонтологія журналістської діяльності: виклики, дилеми і тенденції». Деонтологія це про журналістський обов’язок. І цікаво було, що ще в ході магістерської я з’ясував про наявність явища «деонтологія» в межах етики. Тобто це вивчення професійного обов’язку. Я виявив, що в українській практиці в юриспруденції та в медицині деонтологія розроблена, а в журналістиці цьому чомусь приділялось мінімум уваги. З цього постала ідея, що журналістський обов’язок сьогодення зазнає певних деформацій, динамічно розвивається. А ті положення кодексу етики українського журналіста, які є, не всеосяжно покривають ці елементи й особливості журналістського обов’язку сучасності.
Скільки часу знадобилося на написання дисертації?
Фактично процес написання з різною інтенсивністю тривав в межах двох років. Але зауважу, що це доволі швидко, оскільки мої колеги приділяли цьому більше часу. Є дослідники, які писали свої дисертації по сім років і більше. Мені поталанило, що я живу тоді, коли люди з технологіями на «ти», і більшість інформації для дисертації (емпірична база дослідження) була доступна в Інтернеті.
Трохи довелося поїздити і по бібліотеках, почитати дисертації інших дослідників журналістської етики. Це бібліотека Вернадського і бібліотека КНУ ім. Шевченка. Але також були свої нюанси. У той час була пандемія, і в бібліотеку Вернадського не пускали. Тому доводилося домовлятися з адміністрацією, брати відповідний лист, щоб мені надавали дисертації. З собою роботи брати не можна було, тому писав огляд літератури, бібліографію по дисертаціях в коридорі з ноутбуком і двома подовжувачами, які мені люб’язно там надали. Було цікаво. І загалом, цей процес нелегкий, тому що це не тільки написання дисертації, а й публікація наукових статей у різних виданнях, участь у конференціях тощо. Тобто комплекс. До того ж дисертація ще допрацьовувалась багато разів, виправлялись помилки. З настанням широкомасштабного російського вторгнення деякі речі потребували уточнення та вдосконалення. Вдалося провести паралелі в окремих підрозділах із минулим довоєнним періодом.
Що потрібно, щоб захистити дисертаційну роботу?
Щоб захиститися перш за все потрібно закінчити аспірантуру, написати дисертацію і мати апробацію результатів наукового дослідження, тобто публікації. Здається, за мінімальними вимогами, це три публікації у наукових фахових виданнях України і дві в закордонних. Мені цей мінімум вдалося перевершити та опублікувати понад двадцять робіт у різних виданнях, зокрема, п’ять публікацій в наукометричній базі даних Web of Science. Тобто список вийшов чималий.
Це формальні речі. А фактично ще потрібно мати спецраду. Власне через це мені довелося переводитися з Київського університету культури в Сумський державний університет і складати там академічну різницю. Наявність спецради це теж важливо. Це означає, що є люди, які мають дозвіл присуджувати науковий ступінь.
Які труднощі виникали під час написання роботи?
Труднощі, напевно, ставати науковцем. Тобто брати на себе саме цю роль, тому що, як правило, студентські роботи – це навчально-наукові дослідження, які мають опосередковане, рефлексивне відношення до науки. Уже в ході написання дисертації людина мусить бути науковцем і генерувати не тільки якісь ідеї, переосмислювати ідей інших, а вже створювати власні концепції, поєднувати їх із тим, як це накладається на вітчизняну практику. Є такий параметр у дисертаційному дослідженні як «наукова новизна». Це означає, що треба дослідити, показати щось, що раніше або не було достатньою мірою розроблено, або інші науковці не приділяли цьому достатньої уваги. Позначається це так: комплексних досліджень із цього приводу не було.
Так само потрібно багато читати, пропустити через себе велику кількість літератури. Варто мати наполегливість і терпіння, щоб всі знання узагальнити і належним чином викласти. Це копіткий процес, і в цілому він підкреслює та формує ту фаховість, що набувається внаслідок захисту кандидатської дисертації. Але цей шлях нелегкий. У кожного він індивідуальний. Та в цілому потрібно багато навчатися і займатися справжньою дослідницькою роботою.
Як вплинуло на Вашу наукову діяльність повномасштабне вторгнення?
Наскрізною темою моєї дисертації є те, що основним журналістським обов’язком сьогодення є комплексна протидія інформаційній війні. І це спостерігається у різних проявах фактично. Журналісти не можуть у цьому процесі стояти осторонь, вони повинні бути разом зі своїм суспільством і як професійні інформаційники, і як посередники між інформацією та суспільством. Повинні модерувати цей процес згідно з журналістськими стандартами.
Широкомасштабна війна вже багато в чому підтвердила ті вектори дослідження, які були сформовані. А саме, що росія дійсно є агресором, та що інформаційна війна справді має велику вагу. Уже в 2022 році ми усвідомили, яку важливість мають засоби масової інформації і як вони впливають на суспільство в цілому.
Одним із пунктів дисертації є, що журналісти повинні сприяти підвищенню медіаграмотності суспільства. Фактично війна багато в чому змінила реалії сьогодення, але так як дисертація мала певне прогнозування своїх результатів, то виходить що з війною всі речі, які стосуються журналістського обов’язку, тільки більше, разючіше актуалізувалися. І тому добре, що не було проблем з втратою актуальності і не потрібно було переписувати дисертаційне дослідження. З початком повномасштабного вторгнення довелося допрацьовувати деякі речі, показувати «було» та «стало». До 24 лютого дисертація вже була написана, тому потребувала лише деяких незначних доопрацювань.
Яким чином відбувався захист Вашого дослідження?
Захист відбувався в змішаному режимі. Мені випала нагода поїхати до Сумського державного університету. Там є прекрасна студія на факультеті журналістики, де вже під прицілом камер і пильною увагою комісії вдалося цей захист пройти. У цілому, коли робота вже написана, дослідження готове, відгуки рецензентів і опонентів опубліковані, відповіді на ці відгуки написані, в самому захисті немає нічого складного.
Приємно поспілкуватися з людьми, які дійсно компетентні в тій проблематиці. Це професори, доктори, кандидати наук саме в галузі журналістикознавства і не тільки. Тому було дійсно приємно і цікаво обговорити з компетентними людьми різні аспекти тієї проблематики, які я досліджував.
Найкраще ілюструє, яким чином відбувався захист його відеозапис. Згідно з останніми актуальними вимогами Міністерства освіти та науки України такі речі є публічними, тож відеозапис опубліковано на сайті Сумського державного університету, як і всю супровідну документацію та саму дисертацію. Є всі можливості на власні очі пересвідчитися як все відбувається.
Які можливості відкриваються перед людиною в якої є таке звання?
Враховуючи, що моя викладацька практика триває вже декілька років (з моменту закінчення магістратури) якісь принципово нові можливості і зміни в роботі зараз не відбуваються. Але тепер академічний статус дає всі підстави провадити таку діяльність. Узагалі є ліцензійні вимоги, завдяки яким людина може працювати викладачем і захист дисертації або науковий ступінь – це одна з них. Її можна певний період часу перекривати іншими критеріями, але це базовий елемент. Також насамперед відкриваються можливості навчання на докторантурі і здобуття вже інших вчених звань, зокрема доцента, тобто подальший кар’єрний ріст й академічні зростання та розвиток.
Які є подальші плани після захисту дисертації?
Хотілося б приділити більше уваги розвитку й організації роботи кафедри журналістики Українського гуманітарного інституту. Тепер на це з’явиться достатньо часу. Також, якщо будуть такі перспективи, можливо, вдасться продовжити навчання. Це ситуаційно, в умовах війни є різні моменти.
Наскільки, на Вашу думку, в Україні розвинута наукова сфера і чи легко бути науковцем?
Наукова сфера в Україні розвинута досить добре. Особливо це демонструє якраз період повномасштабної російської війни, тому що українські науковці дійсно проявили та зарекомендували себе як такий плацдарм. Є низка колективних монографій, в який я також мав нагоду брати участь. Теми, на які пишуть українські науковці, живі й актуальні у різних площинах. Можна сказати навіть про існування такого собі академічного фронту, оскільки на академічних позиціях теж потрібно доносити певну ґрунтовну точку зору, яка стосується ставлення до тих чи інших речей.
Мінусом цього всього звісно є відсутність належного фінансування. Тобто вважають, що науковці – це свого роду альтруїсти, які працюють, а ґешефт будуть отримувати згодом, коли набудуть професійного досвіду і вийдуть на певний рівень академічної роботи. Чи легко бути науковцем? В умовах теперішнього способу життя, щоб щось писати, багато читати, працювати над різними теоретичними глибами треба мати певне терпіння і відкритість.
Тому загалом нічого складного в тому, щоб бути науковцем немає. У кожній галузі це відчувається, напевне, по-різному. У журналістикознавстві це доволі цікаво, тому що журналістика – це інформаційна повістка сьогодення, те, що формує суспільну свідомість, те, частиною чого, в будь-якому випадку є кожна людина, залежно з якого боку розглядати. Тобто чи з боку дослідника журналістикознавця, чи – реципієнта масової авдиторії, на яку розповсюджується цей вплив. Тому з науковою діяльністю все просто, але треба мати певний рівень навчально-наукового альтруїзму, щоб ці речі втілювати в життя.
Чи стикалися Ви з корупцією?
Якщо говорити про корупцію як про унеможливлення процесу навчання без фінансової винагороди, то з цим у ході навчання жодного разу не стикався. Навчаючись на бакалавраті в Українському гуманітарному інституті, зрозуміло що не стикався, тому що тут однією з базових цінностей є якраз відсутність корупції. Отримуючи освіту вже в Київському університеті культури, навчався на контракті, тому так само. Просто все потрібно здавати, робити, навчатися і ніякої необхідності йти якимись іншими шляхами не виникає. На аспірантурі аналогічно. Усе своїми знаннями, і жодного натяку на подібні речі в період мого навчання не було.
Питання – Анастасія Кеда
