Аліна працює графічним дизайнером на фрілансі, закінчила “Філологію” в Українському гуманітарному інституті, займається молодіжним служінням у своїй громаді, любить гори і творить красу у всіх ії проявах. Зараз вона навчається на богословському факультетію

Аліна, як ви дійшли до вірування? Коли саме зрозуміли, що хочете навчатись на богословському факультеті та поєднати своє життя з Богом?

Почнемо з того, що таке вірування для мене.

Віра — це стан розуму, коли ми вважаємо щось справжнім, хоча ми не впевнені на 100% або не в стані довести це. Кожен має уявлення про життя і світ, в якому він живе. Взаємодоповнюючі переконання можуть утворювати системи вірувань, які можуть бути релігійними, філософськими чи ідеологічними. Релігійна віра, в свою чергу, є видом віри в положення певної ідеології, що можна описати таким терміном, як «віра у світле майбутнє». Саме віра у Всевишнього об’єднала людей з різних народів в єдину общину (церкву) і дала змогу вирішити велику кількість тих протиріч у питаннях вірувань.

Я повірила в Бога, бо полюбила, без всяких математичних схем, драм, просто відгукнулася на любов Христа, яка повільно, але впевнено підкорила мене. Все завдяки мамі, яка прищеплювала віру змалечку, хоча я відчайдушно чинила супротив, не мала ніякого бажання ходити в церкву. Час ішов і одного дня почуття з’явилися, любов прийшла. Після смерті тата Небесний Батько став ріднішим за всіх, хотілося говорити про Нього, служити, щоб і інші полюбили Його по-справжньому. З командою ми почали організовувати молодіжні зустрічі для не адвентистів, вуличні місіонерські проєкти, «100 днів з Ісусом», де навчалися, і разом з тим практикували вивчене. Декілька років такого життя дали про себе знати, коли в один момент попри упередження, страх, невідомість, Бог дав мрію знайомити людей з Ним і поруч з цим, дав сміливість в серці йти за мрією, так я і стала богословкою.

На твою думку, як має поводитись церква після вторгнення росії до нашої держави? Чи потрібно заспокоювати людей?

Думаю, найкраще, що церква зараз може зробити – це не бути байдужою до страждань інших, нести слово надії і поєднувати це з реальною допомогою. Завжди боялася тих людей, які тікають, коли стає тяжко, як тільки тиснуть обставини, тому молюся, щоб Бог дав сміливе серце кожному, хто слідує за Господом. Пройти повз чи зупинитися – питання кожного дня, відгук на це питання може бути різноманітний: донати, молитви за полонених, воїнів, за тих хто не розуміє, що творить, духовна підтримка тих, хто заслаб – це наша зброя.

Всі наші поклоніння, прохання, плоди покаяння і самопожертва повинні бути насамперед з любов’ю, радістю та миром; тільки так ми зможемо поєднати потреби світу з цими особистими зверненнями до Бога і принести світ та його потреби у непорушний спокій Божої Присутності.

Тільки в тому випадку, якщо ми будемо постійно, з захопленою любов’ю пам’ятати про всеосяжне Боже милосердя, що затоплює всі наші поділи й покриває всі наші дрібні любові та ненависті, пам’ятати про Його неосквернену радість, і про Його глибокий спокій, що вирішує наші конфлікти, – і не тільки пам’ятати, а й усіляко намагатися хоча б частково втілювати цю святу реальність у власному житті та молитві, – тільки тоді ми зможемо уберегтися від того, щоб у розпал нинішньої кризи не скотитися у сум’яття та безладність світу, що втратив зв’язок з Богом.

Знаходячись в епіцентрі бурі, Його любов тримає нас, тому неможливо потонути. А навіть якщо й так, то тонути, рятуючи інших, краще, ніж обрати життя, як сказав Льюїс «в труні власного себелюбства». Це місія церкви, кожного щирого, палкого послідовника Христа. Це постійний синхрон і постійне питання: чи сьогодні я відображаю Його любов?

Бо війна – перевірка на істинність нашого християнства. Нести Його спокій в Україні під час війни можна по-різному, але це нескінченна робота, яка стане благословінням для кожного, хто набереться відваги не стояти осторонь, а діяти в ім’я жертовної любові, яка до ниточок просякнута Ним і лише про Нього.

Зараз у багатьох серцях вірян є ненависть до ворога. Але ненависть – це не про християнські цінності. Як бути в цій ситуації?

Ненавидіти можна, але для чого і що після?

Християнин – той, хто і відчув, що таке ненависть, вміє більше любити, ніж ненавидіти, хоч і пізнав, те і інше. Зависнути десь «поміж» не наш шлях. Зрозуміло, що біль роблять ті, кого болить, а за ними в свою чергу стоїть ляльковод, сатана.

Проте Слово Боже чітко говорить: «Бо Господь Я, і правосуддя кохаю, і ненавиджу розбій та кривду, і дам їм заплату за чин їхній поправді, і з ними складу заповіта довічного!» (Iсая 61:8)

Попри все, люблячий Бог відновить справедливість, коли на це буде Його воля. Як християнин, я маю робити все, що в моїх силах, та направду я таке собі рятівне коло, ненадійне. Спасіння тільки в Його любові, без умов! Моє завдання – вчитися у Нього, гнати геть з серця все, що деструктивно впливає на любов до інших, діяти, вести людей спочатку до Нього, до головного Лікаря втомлених і хворих сердець.

Чому потрібно читати Біблію?

Біблія — це збірка 66 священних книг, яка писалася впродовж 1600 років. Багато людей готові визнати Біблію особливою Книгою, джерелом премудрості, найбільшим літературним твором. Вона містить Божі слова, тобто звістку від нашого Творця.

Перші сторінки Біблії розповідають про те, як Всемогутній Бог створював небо і землю. Біблія розказує, з якою метою Бог створив землю і людей, і пояснює, що Він невдовзі зробить, щоб назавжди усунути всі біди і страждання.

Особисто для себе я прийняла рішення читати Біблію тільки по любові, проте це не означає, що читатиму лише тоді, коли хотітиму, коли будуть піднесені почуття, це більше про свідому покору Господньому Слову, навіть коли цих почуттів і бажання читати немає.

Є кілька причин, чому читати варто: 1) поглибити стосунки з Автором Святого Слова і мого життя зокрема; 2) знайомитися з інструкцією до Життя в повноті; 3) вміти проживати будь-які надскладні випробування життя, спокуси сатани, захищаючись Його обітницями; 4) все циклічно, і тому в Біблії можна знайти уроки для практичного життя, аби не повторювати тих же самих помилок, яких раніше вже хтось допускав; 5) вчитися любити, як Христос, Він центр всього, і власне Священного Письма теж, отже, саме на сторінках Біблії можна знайти приклади того, як Він вмів прощати, віддавати, ризикувати, Він зміг і ми зможемо!

Є багато причин читати Його Слово, та важливіше за все для мене – те що Батько Небесний і є адресатом, я тримаю в руках те, що б Він хотів аби я прочитала, бо в цьому життя!

Чому існує так багато релігій ?

Багато релігій мають розповіді, символи, традиції і священні історії, які призначені давати сенс життя або пояснювати походження життя чи Всесвіту. Вони, як правило, виводять мораль, етику, релігійні закони або бажаний спосіб життя від своїх ідей про космос і людську природу.

Багато релігій мають організовану поведінку, духовенство, визначення того, що являє собою дотримання чи членство, зібрання мирян, регулярні зустрічі або послуги для цілей шанування божества або для молитви, святі місця.

Приповісті 28:2 «коли країна ухилиться від Закону, тоді багато в ній урядовців».

Справа не в кількості, а в якості, не чому так багато різних церков, а чому так мало вірних Його Слову. Релігії створюють самі люди, тому це відображення того, як сильно людство відхилилося від ідеалу християнства, прописаного в Біблії. Що далі від істини, то більше підробок, але існування підробок – доказ, що є оригінал! Кожен, хто в щирості серця шукає істину, не підлаштовуючи її, так щоб зручно і вигідно, знайде, коли дозволить вести Духу Святому. Важливо не просто бути там, де комфортно, звик, батьки так вірили, а бути там, де правда, чого б вона не коштувала.

«Та Син Людський, як прийде, чи Він на землі знайде віру?…» (від Луки 18:8)

Хай Він знайде нас вірними, не сліпими, зрячими серцем і розумом, слухняними кожному Його Слову.

Питання – Анастасія Житньок