Різкий дзвін вдарив мені у вуха. Я схаменулася і підскочила з подушки – де я? Кімната виглядала зовсім незнайомою, за вікном стояла суцільна темрява, і я не розуміла, що трапилося. Несподівано я відчула, що під моїми ногами немає підлоги…
Ні, це не трилер і не жах – так розпочався мій перший день в УГІ.
Взагалі, я не встаю так рано. Що трапилося? І тут я згадала, що я заводила будильник ще вчора, щоб встати на поїзд. А підлоги під ногами немає, бо я знаходжусь на другому ярусі ліжка…
Чудово, краще не буває.
Годинник показував 5.00, і я вже не могла заснути, тому я обережно злізла вниз. У всякому випадку, я намагалася злізти обережно, але коли мене штовхнули ногою, я зрозуміла, що в мене не вийшло.
Ранок добрим не буває?
А, я зрозуміла. Це Бог хотів, щоб я провела ранок з Ним, тому він і вирішив усіма способами підняти мене з ліжка. О’кей, дякую. Спосіб виявився дійсним.
Наступну годину я провела, читаючи Біблію, але десь о шостій мені стало нудно.
Ну що ж, якщо у мене розпочалося нове життя, то в ньому має бути все ідеально – тож час йти бігати!
Я чула, що тут, в інституті, переважна більшість веде здоровий спосіб життя, тож, напевне, я не буду першою, хто прийде до озера. Але я помилялася: єдиною, хто склав мені компанію, була чудова маленька білка. Ой, яка вона була гарна! Я не могла не скористатись цим моментом, тому, діставши смартфон, розпочала перегони з білкою.
Мій Інстаграм так і не поповнився новими відео, бо ця маленька волоцюга кудись зникла.
О сьомій я пішла до їдальні, бо була дуже голодною. Я сподівалася на царський вегетаріанський сніданок – моїм «царським сніданком» виявилося порізане яйце та трохи каші.
На ранковому богослужінні я майже заснула – і не дивно, бо я так рано прокинулася! Мої сусідки по кімнаті ледве дотягли мене до аудиторії, і тут почалася справжня вечірка.
Маю зауважити, що англійську я знаю добре, але чомусь, коли мене попросили перекласти з української: «Чи ти розмовляєш англійською?», я спитала «Do you schpreh zі Deutch?», чим поклала усю групу під парти.
Бути поліглотом добре, але доволі важко.
Але що зовсім мене шокувало – так це обідня черга в їдальні. Здається, тепер я розумію, які черги відстоювали мої батьки за часів совдеповського дефіциту…
Тож я запізнилася на останню пару – і вчитель історії Федір Миколайович Проданюк згадує це тепер добрим словом усякий раз, коли мене бачить.
Я не могла сказати, що це був поганий день до того моменту, коли мені повідомили, що я сьогодні чергова на своєму поверсі. Мені хотілося сказати коменданту: «Що, серйозно? Серед п’ятнадцяти кімнат першою чергує саме моя?»
Але фінальним штрихом для мене стала дискотека у моїй кімнаті: моя сусідка дуже полюбляла включати музику на повну і під неї танцювати…
Отже, не треба багато слів: мій перший день в УГІ.
Анастасія Долгова
