Як і всі інші, але така особлива. Комунікабельна, але скромна. Дружелюбна, але не довірлива. Трудолюбива і розумна, але занадто аналітична, бо довго думає над вирішенням якоїсь проблеми. Настільки довго, що часто так її і не вирішує. «Я завжди думаю, що буде краще для в мене в тій чи іншій ситуації. Аналізую, чому так сталось і які будуть наслідки. Я багато часу на це витрачаю, тому мені так важко одразу щось вирішити, – говорить про себе Анна Балігар, – але називайте мене Аня, мені так більше подобається».
Ім’я Анна з івриту перекладається як «хоробрість», «сила», «благодать». «Хоча я не можу сказати, що я хоробра. Бо з дитинства у мене багато страхів. А наслухавшись кошмарних історій на ніч, я потім не можу спати до 4 ранку. Сиджу на ліжку, не рухаюсь і таке відчуття, ніби мене з ніг до голови огортає страх», – говорить про себе «благодать».
І нехай ця молода дівчина така боязлива, проте мріяти вона не боїться. Вона щиро вірить, що настане час, коли світ побачить її авторську збірку поезій. Напевно, всі творчі люди такі. У їх головах безліч думок, ідей і креативу, які з часом пробираються на світ. Для них характерний свій стиль у всьому, і Аня – не виняток. Особливо відчутний власний стиль у її віршах. Друзі говорять, що її творчість особлива, вірші – незвичні, часом заплутані, але такі романтичні. Їх треба аналізувати, адже вони з прихованим сенсом. А щоб їх зрозуміти, людям необхідно пропустити усі рядки через себе. Напевно, це і є талант, дарований Богом.
«Так, Бог є. Я в це вірю. І не тому, що з дитинства ходила з мамою в церкву, а тому, що бачу як Він допомагає мені у всьому. Я адвентистка сьомого дня і Біблія для мене – це Книга усього життя, тому все, що там написано, я приймаю і визнаю» – говорить Аня.
І дійсно, Бог завжди поруч з нею, від самого народження. Адже дитинство в Ані було радісне і щасливе. В сім’ї панувала і панує любов. Здоров’я міцне, а настрій чудовий. Звичайно, іноді хвороби підкрадаються, але це життя. У всіх є такі проблеми. Можливо, якби Аня не займалася спортом і не відвідувала регулярно тренажерний зал, все було б по-іншому. Але вона активно доглядає за собою. Красива і струнка, темноволоса і така усміхнена. Дівчина – мрія багатьох хлопців.
А ще, майбутня журналістка. Навчається в Українському гуманітарному інституті на другому курсі. І чому Аня обрала саме цю професію, вона каже: «Писати мені подобалось ще в шкільні роки, тому я ще тоді підозрювала, що буду навчатись на факультеті журналістики. Хоча зараз я не впевнена, що буду працювати саме в цій сфері. Адже професія журналіста дуже небезпечна, а графік роботи не нормований. В майбутньому постійні відрядження заважатимуть мені бути хорошою мамою, дружиною і домогосподаркою. Тому я не впевнена, що журналістика – це моє покликання. Але в будь-якому випадку, освіта мені потрібна, тому я наполегливо навчаюсь і гризу граніт науки».
Приємно, що існують такі люди, як Анна. Щирі і відкриті, прості і легкі в спілкуванні. І так хочеться, щоб таких було побільше.
Анна Рябенко
