Протягом останніх років Український гуманітарний інститут тісно співпрацює з Центром розвитку дітей «Вірю в тебе». У контексті цих відносин 6 жовтня відбулося підписання меморандуму про співробітництво. А 25 листопада студенти та викладачі УГІ відвідали цей центр, щоб запропонувати свої професійні компетенції для подальшого розвитку громадської організації.

Переступивши поріг цього дому, ми одразу помітили діток, що весело метушились на кухні. Кожен підбігав, радісно вітався. Та найголовніше – щиро усміхався.

Гостей радо зустріла директорка центру Юлія Бурда. Коли ми  лише поглянули на неї, одразу відчули душевну доброту та радість. Вона поділилася власною життєвою історією, яка привела її до рішення створити центр розвитку для дітей з особливими потребами. Все почалося з того, що народивши свого первістка, Юлія дізналася про невтішний діагноз сина. У той час лікарі наполягали відключити маля від обладнання, що підтримувало його життя. Вони вважали, що така дитина дуже ускладнить майбутнє молодої мами. Але Юля розуміла, що Бог, Який допустив таке у її житті, переслідує певну ціль. З того дня розпочалася боротьба за життя сина. І хоч церебральний параліч був переможений, залишилася розумова відсталість. Юлія усвідомлювала, щоб допомогти своїй дитині, потрібно поглиблювати власні знання. Тому жінка почала навчатися на психолога, щоб розуміти яким чином вона може бути корисною при комунікації та взаємодії з особливими дітками. Одна з найдивовижніших речей, що відбулися з Юлією – момент, коли їй запропонували бути завідувачкою відділення в одній престижній клініці (зверніть увагу на те, що медичної освіти у неї немає). Тому, маючи освіту нейропсихолога та арттерапевта, ще у 2008 році почала надавати психологічну допомогу сім’ям, що виховують особливих дітей. Згодом вона побачила необхідність в тому, щоб працювати безпосередньо з дітьми, які мають особливі потреби.

Нашого серця глибоко торкнувся момент з розповіді Юлії, коли вона допомогла одній  хворій дитинці заспокоїтися. Це було в одній з лікарень, у якій працювала  жінка. Юлія в той час надавала психологічну допомогу лише батькам. Допомога дітям її цікавила менше. Проте так було не довго. Дитинка, що була на прийомі в сусідньому кабінеті, дуже плакала. Ніхто її не міг заспокоїти. Не витримавши плачу, Юлія бере хлопчика за руку і біжить довгим коридором до вікна та починає його відволікати. Їй вдалось його заспокоїти. Після цього весь медичний персонал почав аплодувати жінці. Це справді дивовижно!

У 2014 році Юлія офіційно реєструє громадську організацію, завдання якої – соціалізувати дитину, подарувати їй та її батькам нормальне звичайне життя. На базі організації був створений Центр розвитку дітей з особливими потребами «Вірю в тебе», який надає висококваліфіковану допомогу дітям з обмеженими можливостями – аутизмом, синдромом Дауна та ДЦП. У Центрі працюють спеціалісти різного профілю, перед якими полягає завдання допомогти кожній дитині подолати свою хворобу та інтегруватися у суспільство. За час роботи було досягнено значних успіхів: діти починають розмовляти, взаємодіяти з оточенням, їхнє життя наповнюється сенсом, радістю та надією.

Студенти кафедри журналістики поставили Юлії кілька питань.

Чому ваш центр називається «Вірю в тебе»?

Я – людина віруюча, і, коли ми створювали наш центр, я сильно молилася, просячи Бога дати потрібно назву. Я шукала цю назву скрізь: в журналах, на білбордах, у рекламі. Такий пошук тривав близько чотирьох місяців. Я спілкувалася з різними священнослужителями, розуміючи, що Бог часто посилає відповідь через людей. Але руху не було. Якось ми брали участь в ART-Пікніку Слави Фролової, де стали кращою командою. Я проводила майстер-клас з дітками, де потрібно було малювати фарбами на білому простирадлі. У процесі малювання у мене з’явилося бажання підійняти погляд угору, в небо. У мене були неймовірні почуття. Я починаю малювати обличчя жінки та дитинки, потім обвела їх в коло і написала: «Вірю в тебе». Присутні на пікніку почали підходити й запитувати: «А що це?». Невпевнено, але щиро я відповідала, що це – назва нашого центру. Так з’явилася назва, немов голубка спустилася на землю.

У якому режимі працює цей ресурсний центр?

Ми працюємо з понеділка по п’ятницю з 9 години ранку до 18 години вечора. Але, наприклад, буває, що деякі батьки допізна працюють, тоді ми домовляємося про перебування їхньої дитини у нашому центрі. Ми завжди готові зрозуміти людей, ввійти у їхнє становище та допомогти їм, якщо це необхідно. Поки ми дихаємо, ми можемо щось робити.

Які виклики сьогодні постають перед Центром розвитку «Вірю в тебе»?

Це фінансування, оренда приміщення, що ускладнює деякою мірою роботу нашого цнтру, адже перебування у тому чи іншому будинку, його утримання  потребує значних коштів, проте ми намагаємось долати такі труднощі.

Не всі батьки можуть повністю оплатити перебування своїх дітей у центрі. Відомо, що за таких умов з дитиною займаються безоплатно. Розкажіть, будь ласка, про цю практику.

Центр був створений у першу чергу для допомоги тим, хто хоче щось зробити, але не може. Ми намагаємося розв’язувати будь-які проблеми. Траплялося, що батьки не можуть оплатити, але бажають допомогти в чомусь. Ми завжди йдемо на діалог та співпрацюємо.

Які маєте мрії на майбутнє?

Колись про таке мене запитав чоловік. І я відповіла, що моя мрія – не працювати. Він здивувався: «Як? Ти ж так любиш працювати!» Але я сказала так: «Я не хочу працювати, а бажаю просто допомагати!» Не хочу думати, що мені потрібно заробити, оплатити усі витрати центру. Просто бажаю працювати в задоволення, без будь-яких переживань.

За словами Юлії, своє завдання, як керівника дитячого центру, вона вбачає у можливості дати малюкам дитинство – бешкетне, чарівне, в країні ігор, допомогти їм стати самостійнішими, навчити їх поважати оточуючих, співчувати, співпереживати, прищепити їм загальнолюдські цінності.

А наприкінці зустрічі студенти-дизайнери обговорили ідею ребрендингу Центру розвитку дітей «Вірю в тебе».

Альона Білик, Надія Ярова