Наш герой закінчив школу у місті Львові, далі навчався на вчителя української мови та літератури у Львівському державному університеті імені Івана Франка. Співає, трошки грає на гітарі, трошки на бандурі, в юні роки він з ансамблем «Срібні струни» об’їздив майже всю Україну і не тільки.
«Сім років протирав штани за піаніно, але так і не навчився грати, краще б мене віддали в художню школу» – стверджує Андрій Данилович Колодій, маючи вже досвід життя. Також він багато років співав в церковному хорі. Тож музики в його житті вистачало.
«Колодій Андрій Данилович – чудова людина, я з ним знайомий приблизно 5 років. Ми разом із ним служили в різних громадах, дуже активно працювали в клубі слідопитів, разом їздили в різні походи, табори. Мені дуже подобається як він служить, це дуже позитивна, духовна та проста людина. Він дуже цікаво проводить різні походи та табори. Я поважаю його як людину і вважаю, що він дуже гарний керівник. Також я бачу в ньому приклад батька, тому що гарно знаю його сім’ю», – так розповів нам про проректора з соціально-виховної роботи УГІ Володимир Купрієнко, студент-богослов Українського адвентистського теологічного інституту.
«Прийшов момент, коли я зрозумів, що віра моїх батьків – це і моя віра, і я вирішив прийняти хрещення і стати частинкою народу Божого», – говорить наш герой. І це сталося, коли йому було 16 років.
Його кар’єрний ріст розпочався з роботи в одній приватній фірмі, де він займався торгівлею, але це було не дуже довго. Потім Андрій Данилович вирішив присвятити своє життя служінню і став пастором.
Після цього його запросили обіймати посаду директора адвентистської школи «Досвітня зоря», де він провів 5 років свого життя. Саме в школі він набув досвіду для своєї теперішньої роботи, на якій він знаходиться вже рік.
Щоправда, після школи Андрій Колодій став менеджером київського медіа центру телеканалу «Надія», де пропрацював ще 5 років.
Любить волейбол, гірські лижі та інші види спорту, але на даний момент через велику завантаженість не має на це часу.
Але в житті не бувають тільки хороші моменти, так само як тісто потребує і цукор, і сіль. «Одного разу ми прийшли в гості до своїх знайомих, які жили в приватному секторі. В цих людей була собака бойової породи, яка зірвалась із ланцюга і кинулася на наших дітей. Одну дитину пес налякав добре, а другу навіть покусав трохи, але собаку відтягнули від дітей і вирішили цю ситуацію. Це був великий шок для нас, але слава Богу, нічого страшного не сталося. Та одна дитина з тих пір на все життя заробила страх собак», – розповідає Андрій Данилович.
Іноді солі буває навіть більше. «Колись я потрапив в аварію, тому що перевищив швидкість. І прямо посеред дороги в моєму ряду стояла машина, тобто ситуація була абсолютно непередбачувана. Та, на щастя, я не отримав ніяких травм, але пошкодив крило машини. Це був гарний урок на майбутнє».
Такі уроки вчать нас, що ніхто не знає майбутнього, крім Бога і тому ми повинні навчитися довіряти Йому будь що.
Марія Вареня
