На ютуб каналі RAMINA – формат «очної ставки»:
Блогерки Анна Алхім і Олена Мандзюк сидять за одним столом і обговорюють українську та російську мову, контент із РФ, комфорт публічного слова. Алхім заявляє, що українську любить, але говорить російською, бо «мені так зручніше». Мандзюк наголошує: вона довго говорила російською, але перейшла на українську і хоче, щоб це стало нормою.
Цей діалог, у якому немає простої відповіді, добре показує, чим живе сьогодні українське суспільство. Для когось це питання звички, для когось- принципу. Але саме такі діалоги показують: мовна тема сьогодні – про більше, ніж просто слова.І вже зараз можна помітити тенденцію: українська мова міцно входить у медіа, соцмережі, освіту та культуру.
Мовне питання після 24 лютого: що справді змінилося
Після початку повномасштабного вторгнення Росії мовна тема в Україні набула нового звучання. Для частини суспільства перехід на українську став емоційною реакцією на війну, для інших — усвідомленим і давно назрілим кроком, а для когось мовна практика взагалі не змінилася. Попри різні мотиви, загальна тенденція є очевидною: українська мова дедалі активніше закріплюється в публічному просторі.
Юридичне підґрунтя для цього існувало ще до війни. Закон України «Про забезпечення функціонування української мови як державної», ухвалений 25 квітня 2019 року і введений в дію з 16 липня 2019 року, встановлює українську як єдину державну мову та обов’язкове її використання в публічному просторі. Наприклад, від 16 липня 2022 року у місті Київ впроваджено норми цього закону щодо обов’язковості української мови на сайтах інтернет‑ресурсів.
Втім, саме війна стала каталізатором змін, які раніше відбувалися повільно або наштовхувалися на спротив.
Що показує соціологія
У 2021 році частка українців, які використовували українську в повсякденному житті, становила 64%- це зафіксовано Фондом Демініціатив і Центром Разумкова. Після початку повномасштабного вторгнення ситуація змінилася: у 2022 році цей показник зріс до 71%, що видно в тому ж дослідженні.
Якщо звернути увагу на мову, якою українці користуються вдома, то за даними Rating у серпні 2022 року 51 % респондентів говорили українською (у квітні 2022 — 48 %.
Проте на Півдні та Сході темпи переходу значно нижчі: у 2022 році лише близько 35 % населення Півдня та 40 % Сходу активно використовували українську мову вдома, що свідчить про нерівномірність масштабів мовного переходу.
Також, згідно з даними Української правди, 62 % українців повністю відмовилися від російськомовного контенту з початкуповномасштабного вторгнення. За дослідженням 2023 року, 69 % громадян вважають,що вільно володіють українською мовою.
За опитуванням Київський міжнародний інститут соціології у лютому–березні 2025 року – 63% респондентів відповіли, що зазвичай спілкуються вдома українською. У тому ж 2025 році, за даними Gradus Research у серпні, частка українців, які «використовують українську мову в повсякденному житті», піднялася до 68%.
Нерівномірний перехід і обмеження досліджень
Варто зазначити, що не всі опитування повністю охоплюють країну, і це суттєво впливає на точність загальнонаціональних висновків. Через бойові дії та окупацію частини територій соціологи фізично не можуть проводити польові дослідження у всіх регіонах. За оцінками провідних аналітичних центрів, у середньому від 7 % до 12 % населення стабільно випадає з вибірки — це насамперед мешканці тимчасово окупованих територій Півдня та Сходу, а також люди з прифронтових районів, де інтерв’юери не можуть працювати з міркувань безпеки. Крім того, ще приблизно 5–8 % становить еміграція, і хоч частину респондентів соціологи намагаються охопити онлайн-опитуваннями, показники таких вибірок також не є репрезентативними щодо всієї діаспори.
Мовний вибір на рівні повсякденного життя:
За відсотками та графіками стоять конкретні людські історії, які часто набагато складніші, ніж загальнонаціональні тенденції. Щоб показати це, я поговорила з кількома молодими людьми, для яких мовне питання стало частиною особистого досвіду.
Оля Бабенко, 19 років, родом із Харкова, розповідає, що до повномасштабного вторгнення її родина повністю спілкувалася російською мовою. Після 24 лютого 2022 року перехід на українську відбувався поступово. За її словами, приблизно через три місяці вся сім’я вже говорила українською у повсякденному житті. Сьогодні близько 90% мовлення Олі — українською.
Водночас її бабуся не перейшла на українську. Причина — не спротив і не заперечення важливості мови, а вік і складність зміни усталеної звички. Бабуся підтримує українську мову і вважає її значущою, але фізично їй важко перебудуватися. Ця історія показує, що повільний перехід старшого покоління не обов’язково означає відсутність підтримки української мови.
Іншу позицію демонструє Іван Димнич, 19 років. Він не перейшов на українську і пояснює це тим, що йому комфортно спілкуватися російською. Для нього мова не є ключовим маркером ідентичності, і він не вважає, що мовний вибір визначає те, ким є людина. Іван також критично ставиться до суспільного тиску й засудження тих, хто не змінив мовну практику. Його позиція підкреслює: навіть серед одного покоління не існує єдиного сценарію мовного переходу.
Між нормою і внутрішньою готовністю
Сьогодні можна говорити про те, що в публічному просторі українська мова фактично закріпилася як основна норма. Це помітно в медіа, сервісах, культурних проєктах і офіційному спілкуванні. У приватному ж житті мовні зміни відбуваються повільніше й залишаються нерівномірними -залежно від регіону, віку та особистого досвіду.
Найбільш сталі зрушення виникають там, де українська мова не лише декларується, а й асоціюється з якістю, сучасністю та відкритістю. Коли вона стає мовою привабливого контенту й комфортного спілкування, перехід сприймається не як примус, а як природний крок.
Саме така поступова, органічна динаміка й формує нинішню мовну трансформацію в Україні. Вона не є одномоментною і не зводиться до короткочасної реакції на війну. Це складний процес, у якому поєднуються особисті історії, суспільні зміни та переосмислення того, якою мовою українці хочуть говорити про себе й свою країну.
Тетяна Іськова