Викладачі, які працюють в Інституті з першого дня його заснування – Віктор Григорович Алькема і Наталія Леонідівна Акініна.
Віктор Григорович – доктор економічних наук, в УГІ обіймає посаду професора кафедри менеджменту зовнішньоекономічної діяльності, а також посаду вченого секретаря інституту.
Наталія Леонідівна є кандидатом педагогічних наук, доцентом кафедр гуманітарних і соціально-економічних дисциплін. Сьогодні вони розповідають, як все починалось і порівнюють минулих студентів із теперішніми.
Кореспондент: Розкажіть, звідки Ви дізнались про створення нового навчального закладу – УГІ?
Віктор Григорович: У листопаді 1998 року пастор Валерій Рябий повідомив мені, що певна група людей веде пошук фахівців для підготовки і відкриття в Україні навчального закладу нового типу. Я погодився зустрітись у Києві з їхнім керівником – Анатолієм Степановичем Жаловагою. Він повідомив мені про ідею відкриття християнського коледжу. Я запропонував одразу розробляти проект вищого навчального закладу. Представники Ради Засновників погодились. Ідея створення інституту почала поступово оформлюватись у певне цілісне бачення. Остаточно ідея створення УГІ сформувалась у лютому 1999 року.
Наталія Леонідівна: Пастор познайомив мене з Анатолієм Степановичем Жаловагою, який поставив переді мною декілька задач: підготовка матеріалів до ліцензування спеціальностей: мова та література (англійська), менеджмент зовнішньоекономічної діяльності, фінанси, маркетинг, а також організація роботу першої приймальної комісії Українського гуманітарного інституту.
Кор.: Якою була Ваша роль у створенні інституту?
В. Г.: Я вбачав свою роль у допомозі в міру своїх можливостей для реалізації «школи дитячої мрії», де тебе не будуть зневажати за те, що ти думаєш інакше, де тебе люблять і завжди тобі раді. З позиції сьогоднішнього дня я називаю тодішню свою діяльність інтелектуальним спонсорством.
Н. Л.: Розпочала я свою діяльність в Українському гуманітарному інституті на посаді помічника ректора з питань ліцензування та акредитації, а також відповідального секретаря приймальної комісії та завідувача навчально-методичного відділу.
Кор.: Які були складнощі у створенні навчального закладу такого типу?
Н. Л.: Труднощів ми не помічали, бо цей процес був захоплюючим, відповідальним і цікавим. Але все ж таки нам потрібно було запевняти багатьох людей у тому, що цей проект – створення християнського вищого навчального закладу, дуже потрібний і необхідний. Я, як освітянин, як педагог і як громадянин України, не маю права стояти осторонь такої благородної та відповідальної справи – створення християнського навчального закладу з такою благородною місією, першого в Україні та на всьому пострадянському просторі.
Кор.: Розкажіть Ваші враження про перший набір студентів.
В. Г.: Перші наші студенти були романтиками. Вони повірили в нашу мрію. Вони стали першим її втіленням. Ці хлопці і дівчати та їх батьки погодились на перший і нечуваний експеримент. На теренах України вони першими підписали кодекс студента за яким згодились жити. Вони були і залишаються відданими УГІ донині. Ці особистості були інноваторами у всьому і їхні професійні успіхи красномовне цьому підтвердження.
Н. Л.: Приймальна комісія Українського гуманітарного інституту розпочала свою роботу 2 червня 1999 року. Я працювала першим відповідальним секретарем. І першою до нас прийшла абітурієнтка, а потім і студентка філологічного факультету на ім’я Оля, зараз вже не пам’ятаю її прізвища, вона принесла свої документи. Розпитувала про навчальний заклад, цікавилася як буде проходити навчання, де будуть жити студенти… Другою була Валя Наливайко, яка стала згодом вчителькою англійської мови…
Кор.: А про теперішніх студентів, що ви можете сказати?
В. Г.: Вони більш вільні у вчинках та висловлюваннях. Переважна більшість з них вивчають декілька мов і користуються найсучаснішими інформаційно-комп’ютерними технологіями. Однак інколи це породжує ілюзію: «Навіщо потрібен викладач, якщо «Google» знає все?».
Н. Л.: Думаю, що студенти сучасного Українського гуманітарного інституту точно так, як і студенти минулих років, люблять свою альма-матер, незважаючи ні на що!
Кор.: Наскільки відрізняється сучасний УГІ від того, старого?
В. Г.: Сучасний УГІ має набагато більше можливостей, але хотілось би зберегти ту атмосферу дружнього тепла і підтримки, романтизму, прагнення до духовної і професійної досконалості, яке було притаманне першому колективу науково-педагогічних працівників та студентів.
Н. Л.: Сучасний Український гуманітарний інститут має розвинуту інфраструктуру, оснащені аудиторії, велику бібліотеку, в ньому вчаться студенти нової демократичної України. Він має нові спеціальності, такі як журналістика, фізичне виховання, економічна кібернетика.
Кор.: Чи приймаєте Ви участь у культурному житті інституту?
В. Г.: Мені здається, що не долучаюсь до життя Інституту, а живу ним з моменту його зародження. Це по суті третя моя «дитина».
Н. Л.: Так. Я «сію добре і вічне»: навчаю студентів, виховую їх, а вони виховують мене. Для мене інститут – це не тільки моя робота, це – моє життя. А життя – це більше, ніж тільки «культурне життя».
Аліна Сахненко
