Дилема стоїть перед кожним студентом денної форми навчання: йти після третьої пари в їдальню і простояти годину в черзі, або ж є чудесна можливість навчитися правильно використовувати свій час, аби встигнути приготувати собі їжу десь поміж пар у вільну хвилинку і стати експертом у справі приготування в студентському житті.

Насправді, не кожен студент має холодильник, в якому може зберігатися їжа на місяць вперед, щоб не харчуватися в їдальні, тож їдальня була б ідеальним варіантом, якби не ці черги. В 2019 році, на щастя, до Українського гуманітарного інституту вступило досить багато студентів. Настільки багато, що в усіх кімнатах живе на одну людину більше, ніж зазвичай. Але з цим прийшла й можливість вчитися вирішувати проблеми. А з комфортом в кімнатах вже вирішено.

Член Студради, Голова УГІ Ольга Рибак говорить: «Це неможливо. Черги насправді величезні, щось потрібно з цим вирішувати. Я хоч і харчуюся в їдальні, та інколи вимушена йти їсти до кімнати, бо просто не встигаю на пару. Але разом із цим, ми маємо змогу круто поспілкуватися, дізнатися щось цікавеньке, це завжди добре».

Так все ж, лишаються плюси, які прикрашають мінуси. Видно, що адміністрація працює, бо за касою ми бачимо нові обличчя. А також для студентів було зроблено анкету, в якій були питання про побажання нових страв в меню їдальні і вирішення проблеми з чергами.

Так, найменша кількість людей в їдальні під час сніданку, вечері та по п’ятницях — бо більшість їдуть радувати близьких своєю присутністю. Тож можна мати це на увазі та голодувати лишень по п’ятницях 🙂

Цікаво, що якщо рік тому студенти мали пропускати вперед викладачів, то зараз ситуація трохи інша, бо інколи четверту пару мають і студенти, тож викладачі стоять в черзі поруч зі своїми студентами. Також студентська рада започаткувала таке правило, яке раніше було негласним – ті, хто біжить поперед батька в рай, і лишають позаду найскромніших, які чесно чекають своєї черги, будуть записані очевидцями. Таких хитрунів обіцяють не залишити без покарання.

Але всі ці малесенькі випробування нам під силу. Тож, головне, що їжа є, а дочекатися її — то вже інша справа.

Марія Прокопчук