Розкажіть про себе: як вас звати, звідки ви, на кого тут навчаєтесь?
Мене звуть Елла Лютик. Родом із смт. Берегомет, Чернівецька область (завжди кажу, що я з Чернівців). Навчаюсь на другому курсі спеціальності «Теорія та методика фізичного виховання» в Українському гуманітарному інституті. Я тренер дівчачої команди з волейболу.
Як вам запропонували працювати?
Випадково. Ніколи б не могла уявити, що вже на другому курсі буду практикувати свої знання та вміння.
Відбулося це наступним чином: одного прекрасного дня я познайомилась з Валерієм Авраменко (основним тренером волейбольної команди). Тоді він не був тренером, а лише хотів цього. Він побачив, що я показую непогані результати та запропонував цю посаду. Мені тоді було лише сімнадцять.
Спочатку я трішки «морозилась», але мене запевнили , що це буде хорошою практикою і великим бонусом на майбутнє.
На другому семестрі 1 курсу я стала тренером збірної групи. А з початку цього навчального року я – офіційний тренер волейболу.
Що найважче в роботі з командою?
Найважче пояснити і закріпити, що волейбол – команда гра. Кожен хоче грати сам і брати на себе якомога більше м’ячів .
Складно навчити спеціальних тактик та маневрів при грі, тому що професійний рівень групи низький (деяких я вчу майже з нуля). Інколи треба повторювати теорію десятки разів, щоб на практиці щось вийшло принаймні раз.
Дівчатка запізно подались у волейбол. Будь-яким видом спорту треба займатись з дитинства. У гіршому разі, зі старших класів школи.
Яку тактику викладання ви використовуєте?
Методика водночас і проста, і складна. Спочатку розминка. Велику увагу звертаю на координацію при рухах на полі: гравець повинен добре орієнтуватись і не бути розгубленим. Також багато часу приділяю стрибковим вправам, тому що стрибок – це головний критерій після координації.
Розвиваємо швидкість рухів. Багато учасників команди дуже повільні. До м’яча, який летить на відстані двох метрів, гравець просто не добігає.
Намагаюсь упроваджувати розважальні паузи: жарти або ігрові вправи, вигадую кричалки або різні привітання, щоб розрядити обстановку в команді та у стосунках між мною і дівчатами. Хочу, щоб вони почувались біля мене вільно.
Звідки берете матеріал?
Пригадую тренування в школі. Мене часто брали грати старші команди. Завдяки цьому я грала достатньо на високому рівні як для школи, де спортзал можна було назвати спортивною кімнатою.
Також дивилась відео, як тренуються інші професійні команди, які методики вони використовують. Зараз, на жаль, в моєму колі спілкування немає людини, яка могла б мені щось порадити на високому професійному рівні (мова йде про кандидатів (КМС) або майстрів спорту (МС) з волейболу).
Чи відрізняються за наповненням тренування?
Обов’язково. Що б не сталось, я маю підготуватись до заняття. Зробити його не схожим на попередні, адже дівчатам стане нудно й не цікаво сприймати матеріал. Я поділяю заняття на такі групи:
- Розмітка поля, нумерація та обов`язки ліберо, нападника, зв’язки, та всіх інших позицій.
- Подача та правильний розбіг.
- Нападаючий удар.
- Передача м‘яча двома руками (верхній та нижній прийом).
- Правильність положення рук та пальців при прийомі та ударі.
Чергую перелічені вище заняття. На кожному тренуванні ми розбираємо певну групу вправ та рухів, які потрібні при грі у волейбол.
Як ви мотивуєте дівчат?
Мотивація – це те, над чим я працюю. Важко змотивувати, особливо, коли вони приходять «убиті» після сьомої пари.
Стараюсь показати, наскільки класно вміти використовувати різні прийоми, як чудово стрибати на 20 см. вище чи швидко зреагувати на м’яч. Також говорю їм про те, що волейбол наділить їх хорошою фігурою, зокрема підкачаними ніжками.
Взагалі, я імпровізую у процесі. До кожної дівчини є свій підхід і особливий тип мотивації, який може не діяти на іншу учасницю команди.
Скільки людей ходять на секцію?
Зараз в мене 15 дівчат. На початку було близько 20. Хочу скоротити групу до 12 осіб, тому найближчих 3 місяці буду проводити відбірні тури. Там дівчата покажуть, чого навчились. Хто недостатньо старався, зможе записатись на іншу секцію.
Чи доводилось вам відмовляти? Важко було?
Доводилось кілька разів. Коли я лише почала набір групи у вересні, то відхилила більше тридцяти заяв людей за повідомленнями та кільком десяткам вживу на відборі.
Складно казати комусь: «Вибач, але мені буде важко з тобою працювати» або «Ти занадто повільний, лінивий». Але як для майбутнього тренера це важливо. Стараюсь бути відкритою й чесною та не «колючою».
Чи помітний прогрес в учасників?
За два місяці мало що помітно. Проте, як кажуть зі сторони, результати є. Бачу це на конкретних гравцях, які попрацювали плідно.
Вам подобається більше тренерська робота чи участь як гравця? Чому?
Робота тренера – це дуже класно. Отримую певне задоволення, тому що можу поділитись своїми навиками з іншими, щоб вони насолоджувалися потім успіхом. Однак грати мені подобається більше.
Чому? Це зовсім різні відчуття. Ти стоїш нерухомо у прийомі, коліна трясуться від напруження, а очі прикуті до м`яча, який ось-ось прилетить на твою частину поля з величезною швидкістю. Інколи, щоб його дістати й довести до зв’язки, треба впасти або бігти з шаленою швидкістю в іншу частину поля. Це викликає радість і бажання ще й ще, коли я про це згадую.
Нападаючий удар – це зовсім інша історія. Коли я беру розбіг і бачу перед собою м’яч, хочеться якнайсильніше його «вальнути» на сторону суперника, пробивши або оминувши блок противників.
Розкажіть про переваги й недоліки кожної ролі у волейболі?
Ролей багато, кожен вибирає ту позицію, в якій він буде відчувати себе комфортно. Якщо ти високо стрибаєш і в тебе міцна рука – спробуй себе в нападі (діагональним нападником чи дограваючим). Так ти зможеш заробити для команди найбільшу кількість балів. Якщо в тебе добре виходить давати пас – іди під сітку, пасуй двометровий, нехай вони (гравці, що в другій та четвертій позиціях) добивають суперників. Всі будуть вам вдячні. Якщо ти низький, спритний та не боїшся падати – будь ліберо. Бігай по всьому полю і страхуй команду. Ти будеш золотою жилою , яка в будь-який момент підійме м’яч ледь не із землі або побіжить за 6 метрів від поля, щоб відбити м’яч. Тут нема кращого чи гіршого. Все індивідуально.
Ваші поради новачкам.
Маю кілька порад, якими не варто нехтувати. По перше, розминка перед грою, особливо вправи для спини та рук. По-друге, займайтеся не тільки силовими вправами, але зверніть увагу на кардіотренування. Дивіться, а потім відтворюйте. Не бийте, як вам зручно та не ставте пальці, як вам гарніше виглядає – робіть правильно, розвивайте м’язову пам’ять.
Купіть хороше взуття та захист (наколінники, еластичний бинт тощо; моя порада щодо взуття – це бренд ASICS, який підійде дівчатам або легким хлопцям, а Mizuno – більш для важких, високих хлопців). Не бійтеся грати з сильнішими для вас. Тільки тоді ви зможете чогось навчитись (на власному досвіді).
Кілька слів від себе про волейбол.
Волейбол – це моя друга душа. Якщо б мені дали змогу, я б жила в спортзалі.
Я обожнюю цю гру. Одного разу я гуляла на Оболоні з друзями, була одягнута занадто вичепурено. Раптом побачила майданчик, де всі щось кричали. Я придивилась, і тут серце завмерло… Побачила, як літає над сіткою м’яч. Тоді я ледь не розплакалась, тому що розуміла, що не зможу пограти. Все, що я могла – це дивитись. Мене ледь відірвали від огорожі.
Це вид спорту, який допомагає зняти напругу, підіймає настрій, добре впливає на здоров’я. А ще завдяки волейболу можна знайти друзів – на мою думку, це найкраща його перевага. Адже завдяки волейболу я знайшла багато хороших товаришів, з якими ніколи б не познайомилась без волейболу. Усі вони добрі та веселі, розумні, спортивні люди, з якими мені приємно проводити час.
Радила, раджу й буду радити: «Грайте у волейбол, друзі».
Аріна Швець
