В цьому навчальному році в Українському гуманітарному інституті на кафедрі Фінансів, менеджменту та економічної кібернетики почала працювати нова викладачка Марина Аровіна. Вона одразу сподобалася студентам своїм нестандартним підходом до занять.

Де ви навчалися після школи? Це був ваш свідомий вибір?

Після закінчення школи вступила до навчання та закінчила Ленінградський технологічний інститут, один з найстаріших технічних ВУЗів на території колишнього Радянського Союзу. Я дуже захоплювалася органічною хімією, і час показав, що це одна з актуальних та перспективних наук і сьогодні.

Вибір був свідомий, тому що, по-перше, Ленінград, нині Санкт-Петербург – це одне з найкращих міст планети з точки зору світової культурної спадщини, по-друге – мене приваблював високий науковий статус та традиції ВУЗу. Тут працювали відомі вчені-хіміки, автори монографій, навчальних посібників, новітніх технологічних рішень. У нас, студентів, була можливість брати участь у наукових дослідженнях на підставі якісної технічної бази. Старовинна архітектура будівлі інституту, академічний стиль викладання, незважаючи на провінційне походження багатьох майбутніх інженерів, і в той же час увага до розширення кругозору студентів – все це створювало особливу атмосферу знань.

Це був мій найкращий вибір першої вищої освіти.

Коли ви зрозуміли, що хочете займатись викладацькою діяльністю?  

Як тільки навчилася читати. Відразу ж виникле бажання ділитися цікавою інформацією з книжок з іншими. Тоді мені було 5 років. Однак шлях до професії був довгим і складним.

Яким було ваше перше місце роботи і скільки років вам тоді було?

Перше офіційне місце роботи – няня у дитячому садку. Це було під час літніх шкільних канікул у віці 15 років. Так почав складатися педагогічний досвід – мені було цікаво спілкуватися з дітьми, спостерігати за ними, вчитися налагоджувати комунікацію. Але існував і прагматичний інтерес – заробити кошти на придбання гітари.

Дитячий садок, в якому працювала – той, що колись відвідувала сама, де продовжували трудитися мої улюблені вихователі. З ними я завжди прагнула зустрічатися і в дорослому віці, коли приїжджала відвідувати батьків. Це були Педагоги з великої літери.

Що вам найбільше подобається у вашій справі?

Можливість віддавати знання (поки не все, що вивчала, забуте), отримання шансу спілкування з молоддю (завжди позитивний заряд енергії), мотивація до безперервного інтелектуального зростання (підтримка мозку в тонусі).

Згадайте яскраву подію з вашого життя.

Одна з найяскравіших подій – знайомство з майбутнім чоловіком, яке почалося досить банально, на студентській дискотеці. Однак у той же вечір воно мало не закінчилося, тому що у процесі знайомства розгорнулася палка дискусія на тему поезії. Моїм улюбленим поетом тоді був Маяковський, а майбутній чоловік обожнював Єсеніна. Не знаю, до чого призвела би моя літературна впевненість, якби любитель Єсеніна не припинив суперечку пропозицією піти вранці на пробіжку до парку. З тих пір «бігаємо» разом майже 40 років.

Чим займаєтеся у вільний час?

Мені дуже подобається дарувати речі, зроблені своїми руками, тому що вони містять не тільки ідеї та навички, а й почуття. З задоволенням беру участь у творчих проєктах своїх дітей та друзів, які стосуються сімейних або інших свят.

Вихідні дні присвячую театральним виставам, подорожам по цікавих місцях України. А якщо є хвилинка – вона безумовно буде віддана читанню.

Яка робота вашої  мрії?

Та, якою я займаюся зараз. Обожнюю свою роботу і все, що з нею пов’язано. Це як пізня любов – коли близьку людину любиш не за її хороші якості, а такою, якою вона є, з безмірною вдячністю за спільний життєвий досвід.

Олег Проданюк