Професія перекладача – це цікава, інтригуюча та водночас складна сфера діяльності. Адже кожний спікер з яким спрацює перекладач по-особливому цікавий. В Українському гуманітарному інституті у студентів є перевага практикуватся в перекладі, адже на території працюють носії мови, а також часто відбуваються зустрічі з викладачами та професіоналами інших галузей з інших сфер. Для старшого викладача Кафедри германської філології Володимира Клімука подібна перекладацька практика вже стала постійною. Нещодавно він долучився до проєкту підвищення кваліфікації від Southern Adventist University та допомагав із перекладом лекцій професора Роберта Оверстріта.
Скільки років ви перекладаєте та чому обрали саме цю сферу?
Перекладами займаюся більше десятка років. Чому почав? Не було якоїсь високої мети: спробував – сподобалося, продовжив далі цим займатися. Що це мені дає? Фінанси і всебічний розвиток.
Розкажіть про ваш перший досвід перекладу
Це був мій другий курс. Я був асистентом перекладача на конференції для журналістів – сидів біля групи журналістів із УГІ та допомагав забезпечувати переклад. Скажу, що складно не було. Використовувалася загальновживана лексика, потрібно було передати загальні ідеї.
А якщо говорити про перший серйозний досвід на офіційному рівні, то це був 2015 рік. За підтримки благодійної організації ADRA приїхала команда американців проводити психологічні тренінги. Я був у команді перекладачів і тоді ж отримав свою першу серйозну (як для студента) оплату. Саме тоді відчув, що це дуже хороша та перспективна професія. Це стосується і фінансового плану, а також загального розвитку. Адже одна справа перекладати загальну інформацію, а інша – психологічні тренінги, які проводили викладачі з університету Лома Лінда, США.
Перевага професії перекладача в тому, що вона відкриває двері туди, куди іншій особі по своєму статусному шляху треба буде дуже довго йти. Що я маю на увазі. До прикладу, приїжджають доволі статусні особи зі США і вас беруть перекладачем. ВІдповідно ви отримуєте доступ до таких людей та інформації, до якої при звичайних умовах ви б не змогли долучитися.
Що найважче та найлегше в професії перекладача?
На мою думку, все субʼєктивно. Кожний вид перекладу має власні складні моменти. Синхронний переклад складний тим, що перекладач має одночасно і чути, і говорити. І це значне навантаження на мозок. Якщо говорити про послідовний переклад, то потрібно мати дуже хорошу памʼять. Бо спікер може сказати фразу секунд на двадцять, і це треба передати таким чином, щоб не втратити деталі та щоб аудиторія зрозуміла. І ще буває таке, що перекладач не встиг завершити фразу, а спікер вже далі говорить. Тому до таких викликів треба бути готовим. Є ще двосторонній переклад. До прикладу, одна особа говорить англійською, інша – українською, а перекладач має почергово, як між двома вогнями, перекладати.
Кожний вид перекладу складний, але якщо людина професіонал, якщо вона має досвід, то це все (як і в кожній професії) робиться просто. Однак, не скажу, що це легка професія. Найпростіше, напевно, з боку спостерігати за роботою професійно досвідченої людини. Але ви розумієте, що за цим ховається суміш таланту та чималої кількості зусиль.
У перекладацькій практиці бувають моменти, коли перекладач не розуміє, що сказав спікер. Що ви робите в такому випадку?
Можна або перепитати, або зробити паузу, або попросити пояснити. Але в будь-якому випадку перекладач має розуміти контекст і не прагнути перекласти “слово в слово”. Якщо це специфічна лексика (медична чи юридична тощо), то найбільший смертний гріх перекладача – знехтувати профілактикою. Адже наразі такий час, що можна підготуватися до перекладу. Більша частина спікерів публікують виступи на YouTube. Матеріали можна попросити особисто чи просто дослідити цю тему.
Є такий жарт. У людини запитують: хто ти? Вона відповідає: я знаюся в психології, політології, журналістиці, знаю як локомотив працює… – То ви майтер на всі руки? – Ні, я просто перекладач.
Звичайно, може виникнути ситуація, коли перекладач щось не зрозуміє. Але одна справа, якщо це одне чи два слова. В такому випадку перекладач всеодно зможе передати сенс. Якщо ж він взагалі не в темі через нехтування профілактикою, то тоді це біда.
Розкажіть про курйозні ситуації з вашого досвіду.
Я колись перекладав спікерів із Чехії на бізнес тренінгу. А їм було всеодно на наголоси та граматику. І прозвучала фраза: let’s talk about idle (айдл) client (давайте поговоримо про лінивого клієнта – прим. автора). В мене звичайно секунди на роздуми, але перша реакція на фразу “idle client” – це перекладається як “лінивий клієнт”. Проте логіки в тому не було. Вже потім я зрозумів, що вони мають на увазі: “ідеальний клієнт”. Тобто треба було сказати ideal (айдіел). Це така ситуація в яку я міг ви втрапити, але за секунду зміг впоратися.
Також у спікера може бути своєрідний акцент. А ще мав досвід з промовцем, який не давав мені завершувати фрази. Перекладач має зробити три дії: почути, зрозуміти, сформулювати якісну фразу українською та озвучити її. А тепер уявіть, що додається четверта дія – спікер не дає завершити фразу, а починає разом із ним говорити. З такою людиною дуже складно співпрацювати. Ти ж не будеш на сцені з ним сваритися і розказувати як треба чинити. Тому викручуєшся в такій ситуації як можеш.
Як має себе поводити перекладач під час роботи: перекладати тільки зміст чи також передавати інтонації та невербальні знаки?
Як сказано в теорії професійного перекладу: перекладач – це номер два. Ключовий принцип – перекладача завжди має бути трішки менше, ніж спікера. Це не означає, що можна нехтувати емоційним фоном. Якщо спікер мега експресивний, а перекладач щось там “бубнить” в мікрофон – то з цього нічого хорошого не вийде. Проте доводилося спостерігати й іншу картину. Промовець спокійний, а емоційному перекладачу стало трішки нудно і він почав додавати експресії. Це неправильно.
Перекладач у будь-якому випадку має бути номером два. Якщо спікер спокійний – перекладач теж має бути таким, якщо ж емоційний, то треба цю емоцію передати, але не намагатися перевершити того, кого перекладаєш.
Чого вас навчила робота з доктором Оверстрітом?
Кожен спікер по-своєму цікавий. А Роберт Оверстріт особливий тим, що він прекрасно налаштовує діалог із аудиторією через перекладача. Не у всіх спікерів це виходить.
Чи радите ви студентам спробувати себе в перекладі?
Раджу починати займатися перекладом у тренінгових умовах: рівень практики максимальний, рівень відповідальності мінімальний. Зі студентами філологічного факультету ми таке робимо на парах. Що це їм дасть? Залежить від того, якого рівня вони досягнуть. Чим вище рівень професіоналізму перекладача, тим цікавіші проєкти йому пропонують і тим більше йому платять.
Ваші поради для тих студентів, які також хочуть стати перекладачами
Перша порада: працюйте, як це не дивно, над загальним рівнем української (рідної) мови. Бо коли перекладач починає “шокати”, коли звучать фрази: “приймати участь” чи “на протязі” – це одразу понижує його ранг. Тому ніяких русизмів, кальок – вдосконалюйте рівень своєї рідної мови.
Друга порада: вивчайте ораторське мистецтво. Якщо ми говоримо про усний переклад – то це елемент публічного виступу. Потрібно вміти тримати себе на сцені: мати поставлений голос, підтримувати зоровий контакт з аудиторією, мати синергію зі спікером. Цього можна навчитися через вивчення ораторського мистецтва.
Третя порада: навчайтеся в тренінгових умовах. Адже якщо людина недосвідчена і тільки починає, то її перший відповідальний переклад може стати останнім. У таких умовах очікують на результат. А якщо наробити помилок, то можна зіпсувати собі репутацію, і з цією людиною більше не захочуть мати справу. А зіпсована репутація – це найгірше, що може бути для перекладача. Починайте в тренінгових умовах. Я зі своїми студентами роблю це на заняттях. Ми вчимося, набиваємо умовні синці, робимо помилки – це нормально. Щоб коли буде відповідальний переклад, все вийшло без елементарних помилок чи взагалі дуже добре.
І остання порада ще з моїх студентських часів. Не потрібно гидувати перекладами, які вам пропонують. Інколи студенти думають: чого я маю братися за цей переклад – тема не цікава, платять мало. Але памʼятайте, що вам потрібний досвід, а тому треба практикуватися. Зі старту навряд чи вам хтось запропонує цікавий, крутий і фінансово значний проєкт. Не нехтуйте тим, що вам пропонують, бо це може стати сходинкою до більш масштабних проєктів.
Питання – Інна Сокольська
