«Університет — це не про готові знання, а про можливості. 80% результату залежить від тебе», — переконана Руфіна Колош. Чотири роки бакалаврату в Українському гуманітарному інституті за спеціальністю «Філологія», потім магістратура в педагогічному університеті. Наразі Руфіна навчає англійської малюків у київському садочку The Tots. Сьогодні вона розповість як із перекладача перетворилася на педагога, чому гіперфіксація працює краще за “зубріння” і що б змінила в студентському житті, якби могла повернутися за парту.

Згадай свій перший день в УГІ. Що тоді здавалося найважливішим — і як ти дивишся на це зараз?

Коли я приїхала в Український гуманітарний інститут у 2018 році, мені здавалося, що починається абсолютно нове життя — наповнене щирими друзями, яскравими моментами і, як я тоді думала, «успішним успіхом». Але разом із цим було й багато страху: чи знайду я своїх людей, чи зможу вписатися, бо багато хто вже приїхав зі своїми компаніями. Тоді найважливішим для мене було стати частиною «своєї тусовки», бути прийнятою і не виглядати дивно в очах інших. Хоча, якщо чесно, спойлер — я таки була тією самою «дивачкою».

Зараз я дивлюся на це зовсім інакше. Я зрозуміла: скільки людей — стільки й думок, і немає сенсу підлаштовуватись під усіх чи гнатись за якимось статусом. Набагато важливіше — знайти тих, хто приймає тебе справжньою, підтримує й залишається поруч у різні моменти життя.

З якими очікуваннями ти вступала? Що з часом виявилося неочевидним?

Коли я вступала, у мене було досить ідеалізоване уявлення: я думала, що сильні викладачі автоматично дадуть мені «суперзнання», і що цього буде достатньо, щоб стати хорошим спеціалістом. Здавалося, що головне — потрапити в правильне місце, а далі все складеться само собою.

Але з часом я зрозуміла дуже важливу річ: інститут — це не про готові знання, а про можливості. Він дає напрямок, стимул, відкриває двері, але приблизно 80% результату залежить від тебе — від наполегливості, дисципліни й бажання розвиватися. Викладачі можуть показати різні шляхи, підсвітити варіанти, поділитися досвідом, але саме ти вирішуєш, якою дорогою підеш. І це, мабуть, було найціннішим відкриттям за весь час навчання.

Які знання чи навички з УГІ стали для тебе цінними вже після навчання? Можливо, ті, які спочатку недооцінювала?

Якщо чесно, під час навчання я не завжди розуміла цінність деяких предметів. Наприклад, як філологу, мені здавалося дивним навіщо так глибоко занурюватися в зарубіжну літературу — я думала, що це зайва трата часу, і краще було б більше уваги приділяти саме мовам.

Але зараз я дивлюся на це зовсім інакше. Саме завдяки цим парам я по-справжньому полюбила книги. Я навчилася не просто читати, а відчувати тексти, бачити глибину, сенси, які раніше просто не помічала. Це сформувало мій смак, моє мислення і навіть частково бачення світу. І сьогодні я дуже вдячна за ці знання, навіть якщо тоді не до кінця їх розуміла.

Філологів часто питають: «І ким ти працюватимеш?». Як змінювалося твоє ставлення до цього питання?

Коли я вступала, у мене була чітка відповідь: я буду перекладачем, адже саме з таким баченням я йшла на філологію. Але вже на третьому курсі я дізналася, що в мене педагогічний нахил — і, якщо чесно, тоді я категорично для себе вирішила: «тільки не школа і точно не робота за спеціальністю».

Це навіть звучить трохи іронічно зараз, бо четвертому курсі я влаштувалася в англомовний садочок у Бучі. Працювала декілька годин щодня, бо вдень були пари. Уроки по 20 хвилин, структури не було — половину часу просто дивилися пісеньки. Це був скоріше експеримент.

Потім я набралася досвіду на дитячих таборах, зокрема з дітьми-сиротами. Там навчилася розуміти дітей, стала впевненішою. Поступово вибудувала власну структуру занять: діти рухливі, їх треба постійно зацікавлювати. Ми вчимо прапори, марки машин, віршики, пісеньки — усе через гру. Тоді я й зрозуміла, що це моє.

А під час війни з’явився ще один важливий досвід: одного вечора директор бази «Your Camp» Ігор Тимко запитав, чи маю закордонний паспорт. Терміново треба було перекладати для п’ятьох волонтерів-спонсорів. П’ять днів поспіль я перекладала зранку до вечора — проповіді, побут, технічні моменти. І саме тоді відчула, як мені знадобилися англійська, впевненість і комунікативні навички, які я винесла з УГІ.

Зараз я працюю вчителем англійської в київському садочку The Tots — і це той випадок, коли реальність виявилася кращою за мої початкові плани. Тепер на питання «ким ти працюватимеш?» я відповідаю без сумнівів: я на своєму місці.

Що насправді допомагало тобі ефективно вчитися?

Якщо відверто, перш за все — це підтримка батьків. Було багато моментів, коли хотілося все кинути, особливо коли ставало важко або втрачався сенс. Але саме вони були тією опорою, яка втримала.

А якщо говорити про саме ставлення до навчання, то для мене найефективнішим стало поєднання теорії з практикою. Особливо це відчула, коли почала працювати в садочку ще під час навчання. Я вчила і одразу застосовувала це з дітьми — і знання зовсім інакше закріплювались.

Тому головний висновок: найкраще працює не просто «вчити», а вчити й одразу використовувати. Саме тоді навчання стає живим і справді має сенс.

Озираючись назад, у яких ситуаціях ти б діяла інакше?

У той період життя мені дуже потрібні були кошти, тому я постійно поєднувала навчання з декількома підробітками. Це дало мені важливий досвід і загартувало, але водночас я часто пропускала студентські заходи, на які ходили мої друзі. І відверто, зараз трохи шкодую про це.

Якби можна було повернутися назад, я б намагалася більше балансу тримати між роботою і студентським життям. Бо зрештою, спогади, атмосфера і ті моменти разом — це те, що залишається з тобою набагато довше, ніж просто постійна зайнятість.

Які неочевидні речі допомагають отримати максимум від навчання, але про них рідко говорять?

Якщо говорити про філологію чи вивчення мов, то відповідь може звучати трохи неочікувано — це ігри. Як комп’ютерні, так і звичайні. Вони допомагають зануритися в мову природно, без відчуття «я зараз вчуся», і це реально працює.

Але ще сильніше, як би дивно це не звучало, працює гіперфіксація на чомусь іноземному. Коли тобі настільки цікаво, що ти навіть не помічаєш, як починаєш вчити мову. Наприклад, моя подруга настільки захопилася циклом романтичних книг, що почала вчити мову лише для того, щоб читати їх в оригіналі. А інший мій друг був фанатом американської музики — він вчив тексти пісень напам’ять, розбирав їх і, чесно кажучи, став одним із найсильніших у нашій групі.

Тому мій висновок простий: іноді найкраще навчання — це не змушувати себе, а знайти те, що тебе по-справжньому «зачепить». І вже через це заходити в мову.

До чого, на твою думку, варто бути готовим студенту-філологу не лише академічно, а й внутрішньо?

В першу чергу — до великої кількості самостійної роботи. Ніхто не буде постійно контролювати тебе чи нагадувати, що і коли робити. Це вже зовсім інший рівень відповідальності.

Також важливо прийняти той факт, що тут до тебе ставляться як до дорослої людини — незалежно від того, виспався ти чи ні, чи складно тобі зараз. Це твоя зона відповідальності.

Ще один момент, який для мене був відкриттям: твої шкільні оцінки абсолютно не визначають, як до тебе ставитимуться викладачі. Університет — це новий старт, де все залежить від тебе тут і зараз.

І, мабуть, найважливіше — це регулярність. Не геніальність, не «раз у ніч перед екзаменом», а саме системність у навчанні дає результат. Це проста річ, про яку всі знають, але саме вона вирішує дуже багато.

Який головний урок ти винесла зі свого навчання в УГІ — той, що залишиться з тобою надовго?

Напевно, найголовніше, що я зрозуміла — це цінність часу і життя «тут і зараз». Не відкладати, не чекати ідеального моменту, не жити тільки очікуваннями. Цей період навчив мене більше відчувати, цінувати людей поруч, можливості, моменти — навіть ті, які здаються звичайними.

І, мабуть, найкраще це передають слова Ліни Костенко:

Кохай, бо час тебе не жде.

Він забирає твої дні і ночі.

Кохай, допоки тіло спрагле й молоде,

бо в старості кохають тільки очі.

І мені здається, що кожен зрозуміє ці рядки по-своєму — настільки, наскільки зараз відкритий їх відчути.

Біографічна довідка: Руфіна Колош – бакалавр германська філологія (Український гуманітарний інститут), магістр дошкільної освіти (Вінницький державний педагогічний університет імені Михайла Коцюбинського), вчителька англійської мови в приватному дитячому садку ТОВ The Tots (Київ), проводить групові та індивідуальні заняття

Питання — Лідія Колош