Так, я не боюся Covid-19. Чому? Є декілька простих, на перший погляд, відповідей. По-перше, мені менше 40 років, а від цього вірусу,  переважно, помирають люди похилого віку. По-друге, я перестала дивиться новини-звіти про те, скільки захворіло і скільки померло людей за останню добу. Саме це рішення зберегло мою нервову систему від зайвої напруги та звільнило від «панічних атак» під назвою «всесвітня криза – кінець світу». І, по-третє, я живу в столиці Великої Британії – Лондоні. А тут, кажуть, хороша система охорони здоров’я, сучасна медична апаратура. Іншими словами – медицина набагато краща, ніж в Україні.

Можливо, саме через це я не боюсь захворіти на «корону»? Чи зовсім не через це? Спробую-таки розібратися і почну з кінця.

Майже рік я з чоловіком проживаю в Лондоні. Пригадую, як узимку спостерігала за новинами, стосовно ситуації, яка склалася в Італії та Іспанії через коронавірус. Мені було шкода людей, але це було далеко від нас. Можливо, через це я не дуже хвилювалася. Та в середині березня мій спокій зник, проблема виявилася більшою, ніж здавалося на початку.

Професор Кріс Вітті, радник британського уряду з питань охорони здоров’я, озвучив цифри і спрогнозував подальший розвиток подій, які можуть статися до весни 2021 року. Він сказав, що більше 80% населення Британії перехворіє на вірус Covid-19 з яких більше 15% (7,9 мільйонів) чоловік, можливо, потрібно буде госпіталізувати (повідомляла «Європейська правда»). Але до гарячого ще приском сипнув виступ Бориса Джонсона, прем’єр-міністра Великої Британії, сказавши: «Це (коронавірус) буде розповсюджуватися і далі. Я маю бути чесним з вами, чесним з британським суспільством: багато сімей, дуже багато сімей втратять близьких передчасно» (Financial Times).

У той час, коли європейські країни почали закривати кордони, в лондонських газетах писали, що влада не збирається впроваджувати карантин. За словами деяких науковців, для жителів Британії буде краще, якщо всі разом перехворіють і таким чином виробитиметься колективний (стадний) імунітет. Населення було збентежене через потік такої «позитивної» інформації. Це призвело до паніки, яка проявилася через пусті полиці в супермаркетах. Та дуже швидко ситуація змінилася, і вже через кілька тижнів у країні оголосили жорсткий карантин. Школи, садочки, магазини (окрім продуктових), ресторани, готелі, театри, офіси, більшість підприємств і будівництва закрили. Заборонили пересуватися островом без нагальної потреби. Заборонили вихід на вулицю, окрім походів в магазин за продуктами, в аптеки та парки для заняття спортом. Звідусіль звучало і всюди було написано «stay at home, save lives» («залишайся вдома, збережи життя»). Нам не переставали повторювати голоси з гучномовців у метро та автобусах  «дотримуйтесь дистанції». І величезна частина населення залишалася сидіти вдома. Адже держава забезпечила населення виплатами впродовж усього періоду карантину у розмірі 80% від заробітної плати (враховуючи останніх три місяці роботи). А от ті, хто не мали постійні контракти з роботодавцями, змушені були повернутися у свої країни, через втрату роботи. Таких багато тисяч.

Починаючи з 20 квітня Лондонське транспортне управління Transport for London скасувало оплату за проїзд в усіх автобусах столиці.  Тому що було зафіксовано не менше двадцяти смертей водіїв від Covid-19. В англійських автобусах пасажири здійснюють оплату проїзду через валідатори (електронні пристрої, які зчитують інформацію з пластикових проїзних квитків чи банківських карток), що розташовані біля кабіни керманича. Це і стало головною причиною зараження робітників громадського транспорту вірусом. Щоб обмежити доступ до водіїв і таким чином зберегти їм життя, було прийняте рішення заборонити вхід через передні двері. Лондонський метрополітен закрив 40 станцій метро для посадки і висадки пасажирів. Але при цьому майже порожні автобуси та порожні потяги метро не зупиняли свій рух.

Усе вгамувалося і налагодилося у моєму емоційному «карантинному англійському» світі. Щоденні прогулянки в парках без масок. Користування антисептичними засобами за рахунок магазинів при купівлі продуктів. Безкоштовний транспорт (автобуси). Щомісячна зарплата, що приходить тобі на картку, зароблена «чесним сном» (доволі виспалася під час карантину). Усе добре, нібито, немає ніякої проблеми. Та якби не одне «але»!

Так сталося, що мені потрібно було звернутися до лікарів. А усі General Practitioner, GP (амбулаторії чи маленькі поліклініки) закриті для прийому хворих. Під час карантину пацієнтів просто перестали приймати. Щоб потрапити до будь-якого лікаря, спершу потрібно зателефонувати (якщо додзвонишся) на гарячу лінію Національної служби охорони здоров’я Англії (National Health Service, NHS) та розповісти про свою проблему. Вас вислухають і повідомлять, що можуть записати на консультацію лікаря по телефону на певну годину. Потім вам зателефонує сам лікар, поставить декілька разів одні й ті самі запитання і визначить – вам дійсно потрібна очна консультація, чи ні. Потім ви почуєте, що потрібно зареєструватися на прийом онлайн на сайті. Коли ви заповните довжелезну анкету і відповісте на масу запитань, серед яких може бути і таке: «Вогонь холодний чи гарячий?», тоді вас заспокоять, що через 3-10 днів вам повідомлять, коли саме ви зможете особисто побачитися з лікарем. Через 2-3 тижні, чи через місяць, або два. Звичайно, така довга процедура пов’язана з карантином. Але ж люди продовжують хворіти не тільки на коронавірус! Що робити? Вихід є. Отже, якщо по телефону зможете довести, що ви от-от помрете (це стосується і хворих на Covid-19), то вас можуть записати на прийом у шпиталь відразу. Якщо ви вже помираєте, то, можливо, приїде швидка (потрібні докази, можливо, акторська майстерність).

Звичайно, не все так сумно. Є інший варіант – їхати у відділення «швидкої допомоги», де ви особисто можете познайомитися з хворими на коронавірус, відсидіти живу чергу від двох до шести годин і отримати консультацію. До речі, «перескочити» через інших пацієнтів, тому що «вам дуже погано» не вдасться.

Мої друзі допомогли мені потрапити до госпіталю саме завдяки варіанту «от-от може померти» (два дні дзвінків і онлайн реєстрація були безрезультатними). Варто зазначити, за мене молилося багато людей! І коли мене подивилися лікарі, то моя «настирливість» була виправдана. Упродовж півтора місяців я періодично відвідувала лікарню і отримувала допомогу. Щоразу дякувала Богові за те, що Він допоміг мені потрапити до лікарів вчасно. Саме тоді я замислилася: весь світ бореться зі страшним вірусом, від якого помирають тисячі людей по всьому світу, та багато жителів нашої планети померли взагалі від інших хвороб тільки через те, що їм не було вчасно надано медичної допомоги. Багато хто просто не прокинувся, з багатьма стався нещасний випадок. І, можливо, дехто з них страшенно боявся вірусу Covid-19. Але небезпека прийшла зовсім з іншого боку.

Наразі Велика Британія поступово виходить з карантину. Відкриваються дитячі садочки, магазини, будівництва тощо. Влада дозволила відвідувати друзів, родичів, мандрувати по країні. Та транспорт залишається порожнім. За даними Jons Hopkins University Medicine Англія, одна з найбагатших країн планети,  займає п’яте місце серед всього світу за кількістю хворих – 294 375 чоловік, і друге місце за кількістю мертей через коронавірус – 41 662 чоловік.

Та я не боюся страшного вірусу під назвою Covid-19. І справа зовсім не в тому, молода я чи людина похилого віку, піддаюся під вплив ЗМІ чи ні, живу я в багатій країні, чи в бідній. Уся справа в тому, чи ввіряю я своє життя Богу?

Якщо ні, то завжди знайдеться те, чого можна буде боятися. Сьогодні це коронавірус. А завтра?

Людмила Калдарє