20-21 лютого на базі Українського гуманітарного інституту проходив Благодійний турнір з футзалу «Грай заради життя». До турніру, а особливо тих, хто бере в ньому участь, особлива цікавість як гравців, так і вболівальників. Ніхто на території інституту не залишився байдужим до захоплюючої гри. На змагання зібралося десять команд. Найпершою з них прибула ФК «Синай» з міста Чернівці. Щоб дізнатися більше про гравців команди, кореспондент Студентського медіа-центру УГІ Єлизавета Кузнецова завітала до них у гості. Після тривалої поїздки вони саме відпочивали і накопичували сили для гри.

Кореспондент: ? Хлопці, ви вже досить давно разом, розкажіть, з кого складається ваша команда  та яким чином вона сформувалася?

Едгар Дубик: ? Дозвольте представити гравців: я, Едгар Дубик, – капітан і тренер, Даннік Каліндула, Олег Злотовецький – активний центр, Вадим Грушко, Вадим Кройтор – надійний захист, Володимир Завадюк – забивний форвард і Квамі Берко – голкіпер. Ми не належимо до жодної спортивної асоціації, не закріплені за жодним спортивним центром. Наша команда складається з віруючих людей, котрі спочатку просто збирались щоб пограти, потім з’явилось бажання розвиватися, як команді, і ми почали грати з іншими, влаштовувати виїзні матчі та брати участь в турнірах.

Кор.: ? Капітане, наскільки ваша команда є успішною?

Едгар Дубик: ? Не хочемо вихвалятися, глядачі повинні самі це вирішити, слідкуючи за нашою грою. Але, якщо ми із шістнадцяти команд дійшли до півфіналу, то це вже є певним показником.

Кор.: ? Які стосунки між гравцями у вашій команді?

Едгар Дубик: ? Ми всі – друзі, і нас також об’єднує церква. Коли в процесі гри ми сваримося, трапляється й таке, ми намагаємось одразу ж заспокоїтися. Адже розуміємо, що під час сварки гра стає не схожою на футбол. Ми втрачаємо техніку, тактику, що продумали, не можемо виконати установки, поставлені до гри. Ми молимося подумки, потім разом обіймаємося і граємо набагато краще.

Кор.: ? Скажіть, будь ласка, наскільки відомою є ваша команда «Синай»?

Едгар Дубик: ? У Чернівцях – досить відома, ми вже маємо деякий вплив. З нами рахуються, запрошують грати товариські зустрічі. На цьому тижні ми мали змогу зустрітися в поєдинку з ФК «Буковина», яка з аматорської ліги перейшла в професійну, першу лігу. Великого фан-клубу ми не маємо, але на турнірі нас приїдуть підтримати друзі.

Кор.: ? А як ви дізналися про турнір «Грай заради життя» і чому вирішили брати участь?

Едгар Дубик: ? Нас запросив на турнір капітан команди «УГІ» Сергій Патраш. Ми з хлопцями прийняли запрошення, бо захотіли підтримати благодійну акцію, допомогти хворій дитині. Зараз в суспільстві багато таких проблем, і ми бажаємо допомогти вирішити хоч одну з них. Наша команда  брала участь у багатьох турнірах, але саме у благодійному будемо грати вперше. Для нас це має велике значення, ми хочемо зробити добру справу, а також підготуватися до майбутніх ігор. Важливішою за кубок є практика.

Кор.: ? Хлопці, а вас не засмучує така велика сума внеску, ціла тисяча гривень за участь? Можливо, вам хтось допомагає у цьому питанні?

Едгар Дубик: ? Ні, не засмучує, адже ми знаємо, куди і для чого підуть ці кошти. У нас немає спонсорів, так що оплачуємо все самі. У команди немало виїзних турнірів, і все це – за власні кошти. Бог благословляє матеріальними засобами, якщо ми ними правильно розпоряджаємося.

Кор.: ? Чи сподобалось вам студентське містечко, спортзал?

Квамі Берко: ? Деякі з нас тут не вперше. Наприклад, у Вадима спортзал асоціюється із конгресом «Сила одного». Поки ми гуляли територією, то помітили, що людей дуже мало. Можливо, всі старанно вчаться, сидять на парах. У вас тут дуже холодно. Хоча місце гарне, тут є своя інфраструктура, місця для відпочинку, багато свіжого повітря. Такий собі міні-заповідник посеред лісу.

Кор.: ?Як ви проводите вільний час, якщо він у вас є?

Едгар Дубик: ? Ми навчаємося, дехто працює, маємо дуже багато тренувань, тому, справді, вільного часу у нас мало. Особисто я люблю подорожувати. Відвідувати різні країни, знайомитися з новими людьми, бачити щось незвичайне, цікаве.

Вадим Грушко: ? Я люблю прогулянки із друзями. Також займаюся служінням. Подобається брати участь у соціальних проектах та роботі з дітьми.

Володимир Завадюк: ? У вільний час я намагаюся спати, або деколи граю в комп’ютерні ігри.

Квамі Берко: ? Мені подобається дивитися фільми, а в комп’ютерні футбольні ігри я не люблю грати, більше подобається робити це в реальності.

Кор.: ? Які плани у вашої команди на майбутнє?

Едгар Дубик: ? Звичайно, як і всі аматори, ми з хлопцями хочемо досягти деяких висот, щоб перейти в більш професійний футбол на рівень другої ліги. Сподіваємося, з Божою допомогою, це у нас вийде.

Кор.: ? ФК «Синай» достатньо відома у Чернівцях, та й кожен з вас, хлопці, досяг в житті багато. Поділіться секретом свого успіху.

Едгар Дубик: ? Мій секрет успіху – це відносини з Богом. Коли ти постійно спілкуєшся із Господом, то в душі й тілі досягаєш гармонії. Мені здається, це і є успіх. Але без зусиль людини ніяк не обійтися. Бог не допоможе, якщо людина нічого не робить, а тільки мріє стати успішною. Кожен народжується з певним талантом, але, не розвиваючи його, нічого не досягне.

Вадим Грушко: ? Мені здається, що успіх має бути, в першу чергу, в особистому житті. Коли є гарні стосунки з сім’єю та Богом, коли людина від цього щаслива, то на різних рівнях життя вона досягне успіху. Також футбольні перемоги, кубки ? все це чудово, головне – розуміти заради чого і для чого вони потрібні, і якщо навіть є поразки, треба вміти їх приймати. Тому для мене успішна людина це та, котра любить свою сім’ю, Бога і цінує те, що Він дає. Бог дарує радість життя.

Володимир Завадюк: ? Мій успіх у футболі вимірюється тим, скільки я забиваю. Раніше у мене це не дуже виходило, але одного разу я попросив Бога допомогти мені почати забивати м’ячі, і я пообіцяв не грішити. З того часу я є успішним форвардом, а обіцянка, дана Богові, стимулює мене ставати кращим.

Квамі Берко: ? Мій успіх оцінюється спійманими м’ячами. Бог дав мені «золоті руки». Вони мають робити багато добра, від мене залежатимуть людські життя, адже я вчуся на хірурга. Завжди передгрою молюся, щоб не отримати травму.

Єлизавета Кузнецова

Фото Михайла Берника