12 Жов

8 жовтня виповнилося 30 днів перебування на посаді ректора Українського гуманітарного інституту Людмили Штанько.

З цієї нагоди кореспондент Студентського медіа-центру УГІ Олена Самаріна зустрілася з молодим ректором і задала їй кілька запитань.

– Людмило Олександрівно, як пройшов для Вас цей місяць? Які питання довелося вирішувати?

– Як завжди, початок нового навчального року вимагав багато уваги до планування, узгодження всіх освітніх процесів. Тим більше, що кожного року у нас з’являється щось нове — чи то відкривається ще одна кафедра, чи то нова спеціальність. Ми постійно розвиваємося. Цього вересня на території студентського містечка відкрилася приватна початкова школа. Це дуже прикрасило День знань, коли урочистою ходою поряд зі студентами-першокурсниками йшли першокласники. Хвилююча мить, і водночас – відповідальна. Оскільки я є членом ради засновників школи від УГІ, мені доручено опікуватися цим “дочірнім” навчальним закладом. Тож клопотів додалося. В інституті дві кафедри проходять акредитацію. І це теж виклик.

– Сучасна молодь прагне успіху, і саме цим мотивує своє бажання отримати вищу освіту. Без сумніву, серед студентів Українського гуманітарного інституту таких чимало. Що, на Вашу думку, потрібно молодим людям, щоб бути успішними?

– Я завжди кажу про те, що спочатку потрібно усвідомити, що ми розуміємо під цим поняттям. Люди ставлять собі різні цілі, тому за успіх можуть сприймати хорошу роботу, кар’єрне зростання, стабільне фінансове забезпечення, можливо, популярність у суспільстві.

Концепція нашого навчального закладу базується на переконанні, що успішність, перш за все, полягає в тому, щоб людина знайшла себе й була щасливою в сім’ї та соціумі, отримувала задоволення від того, де вона працює і чим займається. Ось це, на нашу думку, є успіхом. Саме тому ми прагнемо, щоб студенти розвивались інтелектуально, емоційно та духовно, і створюємо для цього необхідні умови. Спорудили чудовий багатофункціональний комплекс, що відповідає європейським стандартам, де проводяться спортивно-масові заходи різного рівня, тенісний корт, розвиваємо гуртки, мистецьку діяльність. Наші студенти створюють чудові картини на батику, ляльки в національному стилі. Реалізують себе в музиці й співі.

– Навчальний заклад, який Ви очолюєте, молодий — лише 16 років, але особливий. Чим саме?

– Передусім тим, що цей заклад є християнським. Ми відкриті абсолютно для всіх молодих людей, із різними переконаннями, але є базові моменти, які, я вважаю, корисні кожній людині. Ті принципи чесності, порядності, гідності, принциповості, наполегливості, відповідальності, соціальної активності, які ми закладаємо у навчально-виховний процес, знадобляться всім. Цей заклад приділяє увагу не лише навчальному процесу, а й виховному.

І, звичайно, великою перевагою є прекрасна територія: сосновий ліс, озеро… Коли сюди потрапляють, наприклад, експерти з міністерства, які перевіряють та оцінюють нашу діяльність, вони дивуються тим можливостям, що є в студентському містечку. Усі кажуть, що це – формат вишу європейського зразка. Коли я чую відгуки людей, які працюють у галузі освіти України, бачать практично всі ВУЗи і оцінюють нас на високому рівні, — це дуже приємно.

Нашою особливістю також є блок соціальних програм, в яких беруть участь і студенти, і викладачі. Студенти проводять “Країну здоров’я” для дітей Бучі, Ірпеня та інших міст, реалізують молодіжний проект кіно під відкритим небом у міському парку Бучі, відвідують школу самостійності, де допомагають діткам з обмеженими потребами, і ще чимало інших заходів.

І, звичайно, вагомим аргументом на користь нашого навчального закладу є міжнародна акредитація, партнерство, можливість для студентів виїжджати за кордон, щоб продовжувати там своє навчання.

– Яке, на Ваш погляд, значення вищої освіти для досягнення успіху?

– Для студента, який навчається в УГІ, отримання якісної вищої освіти є обов’язковим і пріоритетним. Я завжди наголошую, що моєю мрією є те, щоб навчатися тут стало престижним вибором сучасних молодих людей. На мою думку, інтелектуальна сторона є дуже важливою для успіху. Але якщо розраховувати лише на якусь одну складову, то неможливо до кінця бути повноцінним та успішним. Проте, коли людина добре навчається, намагається правильно будувати стосунки й має відкритість до потреб суспільства, то вона з легкістю може досягнути поставлених цілей і стати по-справжньому щасливою.

Розкажіть, будь ласка, про свій шлях до посади ректора.

Я завжди мріяла переїхати зі столиці в село, і там стати вчителькою математики. Проте так склалось у житті, що зайнялась економікою, бо це для мене було близьким до математики, але престижнішим. Коли,  вже будучи заміжньою, ми з чоловіком переїхали до Переяслава-Хмельницького, я почала викладати у педагогічному університеті, тобто мрія певною мірою здійснилася. Потім мене запросили в Український гуманітарний інститут. Я починала з кафедри фінансів, була заступником завідувача кафедри. Пізніше пройшла різні етапи: заочне відділення, рекламний відділ, що став одним із найулюбленіших, адже ця діяльність мені дуже імпонує. Після виходу в декрет – пішла з посади, але викладала. Продовжувала працювати над дисертацією, тому що закінчила аспірантуру, але не мала можливості захиститися. Повернувшись на роботу, у квітні 2010 року, я все-таки зробила це, а вже влітку, після зібрання ради засновників, мене призначили на посаду проректора, на якій я пропрацювала 5 років.

Цікаво, як змінюються закони про освіту: якщо старий закон вимагав, щоб ректором обов’язково був професор, то новий закон дав можливість доцентам теж ставати ректорами. Після того, як у червні 2015 року я отримала ступінь доцента, мені запропонували взяти на себе цю відповідальність, служити таким чином.

– Чи були у вас сумніви під час прийняття такого відповідального рішення? Чи не тяжко це для жінки?

– Звичайно, у мене були сумніви. Але важливим для прийняття рішення було те, що я знаю інститут і його відділи не ззовні, а зсередини. Пам’ятаю, як казав мені колись Ткачук Володимир Іванович екс-президент УАЦВО: «Дуже добре, коли ректор зростає зсередини». Так і сталося.

Я все ж таки сподіваюсь, що залишусь жінкою, незважаючи на обсяг робіт, що потрібно виконувати. Хочеться повноцінно бути матір’ю, дружиною, активним членом церкви. Чітке розуміння того, що ця посада вимагає великого посвячення, дуже багато сили, часу, викликає певні сумніви з цього приводу. Але все-таки я відчуваю, що якщо Господь закликає до такої місії, то Він дасть сили і можливості для її виконання.

– Виконання обовязків ректора вищого навчального закладу займає велику кількість часу. Як вам вдається поєднувати робочий процес і сімейні турботи?

– Насправді, не зовсім вдається. Але я рада, що в мене самостійні діти. Ми з чоловіком завжди брали участь і в служінні, і в різних проектах, тому з самого початку виховували в дітях цю рису характеру, і мені це подобається. Я розумію, що їм доводиться бути самостійними, тому що я не завжди поряд, але для мене великою перевагою є те, що ми живемо на території студентського містечка. Я намагаюсь приділяти час кожному члену сім’ї, хоча мені хотілося б, щоб його було більше.

– Як на новину про зміну посади відреагувала Ваша сімя, а також студенти, колеги?

– Найприємнішим був відгук студентів. Моє призначення суто з документально- технічних причин, відбулося 8 вересня, тобто формально тільки з цієї дати я займаю цю посаду. На 1 вересня ще не було такого офіційного статусу, але, незважаючи на це, студенти бажали привітати мене. Коли оголосили мій вихід на Дні знань, старшокурсники піднялися з місць, аплодуючи. Для мене це було надзвичайно приємно! Цей відгук був відповіддю, що все-таки вибір був правильним. Якщо є підтримка, то набагато легше працювати. Аналогічною була реакція колег: усі одноголосно підтримали. Це також надихає. Чоловік взагалі жертвує собою заради того служіння, що ми тут здійснюємо, розуміє і приймає це. Якби не він — не було б і мене. Це також особлива складова успіху кожної людини — знайти ту людину, яка завжди підтримає.

– Як особисто для вас пройшов цей перший місяць на посаді ректора?

– Чесно кажучи, непросто. Я сподіваюся, що таким чином пройшов лише перший місяць, а далі буде простіше. Все ж таки я оптиміст. Думаю, що це був складний період планування і початку, а коли система буде більш налагодженою – буде краще і простіше.

– Вам доводиться йти на компроміси?

– Компроміси — це невід’ємна складова керівництва, на мою думку. І це – важкий обов’язок, тому що завжди при співпраці з людьми виникають проблемні питання, через що потрібно йти на поступки. Чим вища посада – тим частіше доводиться це робити. Особливо складно, коли приймається рішення, що торкається людини, її долі, роботи, певної участі, коли воно не покращує ситуацію, а лише погіршує через якісь об’єктивні причини. У такі моменти дуже тяжко. Але для мене цінним є біблійний принцип: “Сонце нехай не заходить у вашому гніві”. До себе я його застосовую в тому, що кожного вечора, помолившись, віддаю Богу всі проблеми і ту людину, з якою працювала сьогодні, і на наступний ранок встаю з оновленими силами. Які б важкі ситуації не були, є велика перевага – я можу молитися за тих, кому доводиться відмовляти.

– Які компроміси для Вас є неможливими та неприйнятними?

– Моїм критерієм є Закон Божий і те, що вважаю гріхом. У таких випадках компроміси для мене неможливі. Але, якщо це пов’язано лише з тим, що мені не подобається, можу чимось пожертвувати заради людини, при цьому не переступаючи межу неприпустимого перед Богом.

– Що надихає Вас на подальшу працю?

Звичайно, студенти! Коли є студенти, коли вони посміхаються, біжать на пари — це надихає мене на те, щоб усе робити ще краще. Кожен, хто посвячено працює багато років, працює заради студентів.

– Як Вам вдається поєднувати невід’ємні складові частини у житті — навчальний процес і духовність?

– Мені дуже подобається книга Елен Уайт “Виховання”, де авторка висловлює думку, що освіта й виховання — це те ж саме, що й спасіння. Для мене це стало революційною думкою. Деякі розділяють ці поняття, я ж сприймаю їх, як одне. Здобувати освіту – це отримувати світло, а я вважаю, що найбільше світло – Бог і Його істина, тому, якщо цей процес побудований правильно, не викривлено, він виховує людину, робить її більш духовною.

Ми включаємо до навчального плану основи креаціонізму для того, щоб показати, що наука та Бог – не протирічать одне одному. Наука відкриває, систематизує й узвгвльнює те, що створив Своєю мудрістю Бог. Взагалі, я переконана, що Господь спілкується з нами на інтелектуальному рівні. Перший інструмент, на який Він впливає — це інтелект, наш розум. Тому, чим більше ми працюємо над своїм розвитком, тим більше Бог може впливати на нас.

– Поділіться, будь ласка, своїми планами щодо змін у навчальному процесі. Чого слід очікувати студентам?

– Ми хотіли б співпрацювати з різними компаніями, щоб краще зрозуміти вимоги роботодавця до випускників, майбутніх фахівців. Наприклад, у цьому році ми активно налагоджуємо стосунки з нашим партнером “ПриватБанком”, включаємо в навчальний процес для економістів дисципліни з вивчення механізму банківських операцій та онлайн-практикум, щоб студенти зрозуміли, як конкретно він працює.

Також увели більш поглиблене вивчення іноземної мови, адже це відкриває нові можливості для співпраці з навчальними закладами за кордоном, з міжнародною асоціацією ВУЗів, до якої ми входимо. Вже тепер у нас є широкі можливості для розвитку міжнародного партнерства, але мовний бар’єр унеможливлює їх. Нашою метою є подолання цієї перешкоди. Цьогорічні вступники два роки вивчатимуть англійську, а з третього курсу почнуть освоювати професійну іноземну мову. Також плануємо з шостого семестру викладати хоча б одну професійну дисципліну англійською, щоб студенти мали можливість сприймати свій предмет цією мовою.
Ще одна зміна, яку ми впроваджуємо, – це підсилений блок дисциплін з вивчення інформаційно-комп’ютерних технологій. Але це ще в процесі остаточної розробки . Ми ввели більше годин інформатики на першому курсі для того, щоб студенти були вправними користувачами комп’ютерних систем. Мене дивує, що молоді люди, маючи такі можливості, часто не знають навіть основних понять інформатики. У такому темпі життя, що є нині, треба бути впевненим користувачем новітніх досягнень. Згодом будемо додавати компоненти, пов’язані з професійною діяльністю.

– Про що Ви мрієте?

– Одна з моїх мрій вже виповнилась у цьому році. Мій син все-таки обрав наш навчальний заклад. Я намагалась не впливати на його вибір, дати йому можливість обирати самостійно. І мені дуже приємно, що він зараз саме тут, в Українському гуманітарному інституті.

Ще мені б дуже хотілося, щоб мої діти були такими, якими ми навчаємо бути наших студентів. Адже я розумію, що неправильно пропагувати зразкову поведінку серед молоді, коли твої діти йдуть іншим шляхом. Мабуть, це було б найбільшою трагедією для мене, як для людини. І, звичайно, мрію прожити довге щасливе життя разом із чоловіком.

Розмову вела Олена Самаріна.

Фото Олега Василенка.

Напишіть коментар