В цьому навчальному році деканом Українського гуманітарного інституту став Олег Леонідович Бурлєєв. Людина молода і нова в навчальному закладі, він одразу ж активно взявся до роботи, якої в такій сфері не мало.

Майбутній декан народився у місті Лозова, що в Харківській області. Після того, як закінчив одинадцять класів із золотою медаллю, вступив до Національного аерокосмічного університету ім. М. Є. Жуковського “ХАІ”, провчився там п’ять років з половиною, здобув ступінь магістра з кваліфікацію інженера-дослідника інформаційно-вимірювальних систем.

• Завжди полюбляв навчатися, ніколи не думав про золоті медалі. Але в сьомому класі вчителі натякнули мені, що я маю хороші оцінки та можу бути відмінником. Як зараз пам’ятаю, це був урок біології, і вирішувалося, яку оцінку буду мати: четвірку або п’ятірку. На тому уроці біології я отримав п’ятірку за свою повноцінно підготовлену відповідь.

Це був значний поштовх для нього, аби зрозуміти, що можна реально вчитись на відмінно, аби чогось досягати, на щось розраховувати.

Вже у школі Олег старанно виконував всі функції, які мусив виконувати. А труднощі, які почалися під час навчання в університеті, загартували його характер:

• Магістратуру я закінчив у лютому, а аспірантура, на яку я вирішив іти, мала починатися у вересні. Тож, щоб лишитися в гуртожитку, я влаштувався лаборантом, інженером на півставки на кафедрі і отримував чотириста гривень. Звісно, цього було дуже мало. Бо на повну ставку інженери отримували вісімсот, але і цього було вкрай мало для такої роботи. Це був 2010 рік і було дуже важко. Цей час я мав щось робити для університету для того, щоб не втратити місце в гуртожитку.

Під час навчання Олег в своїй церкві займався молодіжним служіння. За його словами, найбільше його турбувало саме служіння. «Шукайте ж найперш Царства Божого й правди Його, а все це вам додасться» (Матвія 6:33) – по такому принципу живе Олег.

У 2013 році, по завершенню навчання в аспірантурі, Олег Леонідович вступив на богословський факультет Українського адвентистського теологічного інституту, де провчився один рік та працював інженером з охорони праці УАЦВО.

Після цього у 2014 року він одружився та, переїхавши знову до Харкова, 5 років викладав фізику, математику та інформатику у християнській школі, а також паралельно викладав у Луганському національному аграрному університеті. В 2016 році він захистив дисертацію та отримав науковий ступінь кандидата технічних наук.

У 2017 році в родині народився син Іван.

Восени 2018 року Олегу Леонідовичу запропонували роботу в Українському гуманітарному інституту. Рішення про зміну місця роботи і проживання далося молодій сім’ї важко:

• Нам досі нелегко. Нас запрошували неодноразово, ми думали цілий рік, перш ніж наважилися на такий крок.

Робота в деканаті складна і потребує багато зусиль. Ось що про це говорить декан:

• Звісно, що працювати складно, але я не жаліюся. Адже, по-перше, отримую тут безцінний досвід, а по-друге, я маю справу з академічною стороною управління. Специфічним є те, що це приватний заклад. Наприклад, у державних закладах дуже багато не потрібної паперової роботи. Хоча і вийшов закон про автономію вищих навчальних закладів, але поки що її там важко реалізувати, а от у приватному ВИШі, ми дійсно маємо автономію, із цим справді легше і приємніше працювати. Тобто ми маємо велику перевагу будувати свою систему. І це моя ціль: розробити індивідуальну систему управління роботою деканату, яка працює на реалізацію місії УГІ та дозволяє підвищити якість навчального процесу.

На запитання, яку головну мету поставив перед собою декан, Олег Леонідович відповідає так:

• Я хочу, щоб навчальний процес був настільки простим та впорядкованим, що студенти якісно б вирішували свої проблеми, навіть, не заходячи в деканат.

Насправді ж, студентів декан любить і говорить, що в УГІ вони дуже креативні і можуть проявляти свій потенціал, адже для цього є всі можливості.

• Важливо, щоб студенти пам’ятали не тільки про свої права, але і про обов’язки, – говорить він.

А нам залишається тільки побажати Олегу Леонідовичу успіхів в цій непростій роботі.

Марія Прокопчук