Вже більше місяця – на карантині, а відтак і на дистанційному навчанні. Zoom і Moodle стали постійними друзями. Найбільшою мрією стало просто «нормальне» навчання. Карантин змінив життя студентів: хтось скаржиться на дистанційку, хтось – навпаки насолоджується. Та в будь-якому випадку це зовсім не те, чого ми очікували.

Хтось почав висипатися, а хтось – проковтувати серіали сезонами. Хтось насолоджується спілкуванням з рідними, а хтось – вчиться будувати відносини. Хтось готується до весілля, а хтось – бере участь у всіх можливих проєктах. Ми вже писали про те, як проходить один день на карантині, а тепер студенти Українського гуманітарного інституту розкажуть, як карантин вплинув на життя в цілому.

Ліда Зубчук, 2 курс, Журналістика: Карантин – це подорожі й пригоди. Зокрема, по квартирі. Ви знали, яка у вас цікава й незвичайна вітальня? Я теж ні, але до карантину. Тому подорожуйте, адже у вас ще стільки недосліджених місць дома!

Євген Стужинський, 3 курс, Філологія: Мої дні проходять за вже звичним графіком: посидіти, полежати, сходити на кухню, прибрати, поспати. Все злить. Мрію, щоб людей не було.

Ангеліна Тарасюк, 1 курс, Психологія: Карантин проходить для мене під гаслом «Взяти участь у якомога більшій кількості проєктів». Зараз я проходжу другий марафон і зрозуміла, що проєкти, які допомагають зростати духовно – це дуже круто. А от навчатися дистанційно – дуже важко, організувати себе і свій час під час карантину майже неможливо.

Галина Яковенко, 2 курс, Кібернетика: Зараз я стала більше часу проводити з родиною, молодшими братом і сестрою, багато спілкуюсь з друзями (не порушуючи умов карантину). Мені не подобається дистанційне навчання, особливо пари в Zoom, оскільки коли я вдома, то не завжди є можливість в конкретний час виходити у мережу. Набагато більше мені подобається, коли дають завдання в Moodle на тиждень. Мрію про те, щоб закінчився карантин і можна було нормально збиратися з друзями, а потім з вересня на пари нормальні.

Дмитро Бас, 2 курс, Психологія: На карантині я віддалено працюю, навчаюсь, майже постійно знаходжусь за ноутбуком. Останнім часом зрозумів, що так не можна і кожного ранку бігаю. Та постійне перебування з батьками спричиняє непорозуміння і сварки, на жаль.

Дарина Янчук, 1 курс, Менеджмент: На карантині дуже не вистачає друзів. Я дуже соціально залежна, тому мене гнітить самотність. Від неї я намагаюсь рятуватися спортом, навчанням, якого дуже багато, вивченням іспанської мови і читанням книжечок. На щастя, я живу в сільській місцевості і можу гуляти на природі, вона тут дуже гарна, тому можу насолоджуюсь заходом сонця хоч кожен день. Та я вже одно сумую за УГІ і людьми, до яких звикла.

Поліна Мельник, 4 курс, Філологія: Мої дні на карантині проходять чудово. Активно навчаюся, готуюся до державних іспитів. Гуляю в лісі пішки або на велосипеді, оминаючи людей, які дуже рідко трапляються. Нарешті з’явився час готувати за рецептами, які давно зберігала в Інстаграмі. Вночі дивлюся фільми, адже режим абсолютно збився. Рано-вранці, поки ще ніхто не прокинувся, бігаю. Разом з сім’єю ми молимося зранку і ввечері.

А також готуюся до весілля, формат якого довелося змінити через вірус і закриті ресторани.

Назар Костюк, 2 курс, Фінанси: Я проводжу час добре, весь час знаходжуся на природі. В мене тут жахливий інтернет, пари в Zoom в мене відбуваються на горищі – тільки там «ловить» зв’язок. Сподіваюся, що скоро це все закінчиться.

Маша Прокопчук, 2 курс, Журналістика: Я дуже засмутилася, коли повідомили про оголошення карантину. Для мене спілкування є важливою частиною мого існування, саме таке живе і постійне, різноманітне, таке як в нашому студмістечку. Зараз я дуже сумую за друзями, викладачами і живим навчанням. Мрію про третій курс і життя без карантинів.

Володимир Солодович, 1 курс, Психологія: Наразі я зберігаю спокій і фотографую квіти і котиків на телефон. Домашні завдання не роблю. Боюсь, що квіти скоро можуть закінчитись і доведеться фотографувати лише котиків. Карантин – це добре. Нарешті я зміг розібрати свій мотлох у голові і в кімнаті. Ну, майже. До речі, мої батьки таки хороші люди, і я їх дуже люблю. Сестричку теж люблю, хоч ми з нею постійно побиваємо одне одного. Загалом, я вдячний Богу за карантин. Дійсно, все що не робиться – те на краще. Особливо, невиконані домашні завдання.

Все ж, карантин – це справді не канікули. Навчання триває, правда, для більшості воно проходить з-під ковдри і з чашкою чаю. Бережіть себе, мийте руки пам’ятайте, що скоро все буде добре!

А якщо вам раптом захочеться почитати, як карантин змінює людей, натискайте тут.

Аліна Сахненко