Книга розповідає про різноманітні соціологічні дослідження, опитування. Описано становище різних конфесій в Україні та ставлення до них громадян. В книзі порушуються такі проблеми як: церква і ЛГБТ спільнота, церква і COVID-19, церква і самоідентифікація, церква і держава, церква і суспільство. Центр Разумкова здійснює постійний моніторинг церковно-релігійної ситуації в Україні. Зокрема, соціологічний моніторинг розвитку та тенденцій релігійних вірувань в Україні. Також ці дослідження включають ступінь довіри суспільства, громадськості до церкви як соціального інституту, громадську думку про роль релігії і церкви в суспільному житті, взаємовідносини між державою і конфесіями, між конфесіями і церквами. У 2000 році центр провів перше в незалежній Україні масштабне дослідження рівня та особливостей релігійних переконань громадян України, розуміння ними ролі релігії та церкви у їхньому житті. З того часу соціологічні служби центру систематично проводили загальні та актуальні дослідження з окремих питань. У попередньому дослідженні значну увагу приділено сприйняттю громадянами того, як церква реагує на проблеми та виклики сучасності, ролі та значення соціальних служб, релігійних організацій, мотивації релігійних практиків, а також питання традиційно піднімається в процесі моніторингу. Результати соціологічного дослідження наведено нижче та порівняно дані досліджень, подібних до попередніх років.  В книзі присутні таблиці та графіки. Завдяки порівняльному  аналізу знахідок можна зробити короткий огляд на тенденції та тенденції суспільно-релігійних вірувань українців за останні 20 років.

Головна ідея авторів та науковців — показати на основі соціологічних досліджень та опитувань серед фокус груп проблеми вдосконалення державно конфесійних відносин та запровадження моделі партнерських взаємин між державою і Церквою в Україні.

Україна – одна з країн із найбільшою релігійною мережею на пострадянському просторі. Якщо за часів СРСР було девʼять офіційно зареєстрованих церков і релігійних течій, то зараз їх понад сто двадцять. Якщо тоді було 4,5 тисячі зареєстрованих релігійних громад, то зараз у нас близько 34 тисяч. Раніше в соціологічному опитуванні лише пʼять відсотків респондентів називали себе віруючими. Нині їх понад дві третини, а кількість віруючих зросла серед молоді, інтелігенції, чоловіків та громадсько активних верств. Можна сказати, що українська релігійність стала популярною. 

Релігійні організації сьогодні є позитивними чинниками духовного відродження. Їх соціальний статус покращився. Релігія має велике значення для українського суспільства. Перш за все тому, що українці таких чином ідентифікують себе як націю.

Дослідники та науковці ставлять за мету докладно проаналізувати дані опитувань, щоб узагальнити та зрозуміти положення українців та церков. Автори ставлять за цілі дослідити: залежність рівня релігійності від статі, віку, місця проживання, рівня освіти, рівень релігійності, регіональний характер усіх аспектів релігійного та конфесійно-церковного самовизначення українських громадян, конфесійне самовизначення, соціально-демографічна структура найбільших церков, відвідування служб. Також,  обговорюється оцінка громадянами міжрелігійних, та міжконфесійних міжцерковних відносин. Автори не займають якусь одну позицію, вони показують становище різних конфесій.

У книзі дуже детально розписано та дослідженню тему релігійності в Україні та ставлення людей до церков різних конфесій. Проведені опитування серед людей з різних регіонів. Для точності розуміння даних представлені різноманітні інфографіки та таблиці.

Наразі в Україні зберігаються унікальні регіональні особливості. Західний регіон країни традиційно характеризується найвищим ступенем віросповідання. Південь і Схід — найнижчим, але порівняно з 2000 роком відсоток людей, які вважають себе віруючими, зріс. Значно зросла кількість прихильників Української Православної Церкви. Члени релігійних громад, які віднесли себе до ПЦУ, становлять 6% усіх опитаних, стільки ж і членів греко-католицьких громад. Членами громад УПЦ (МП) назвали себе 4% усіх опитаних. Ще 7% віднесли себе до громад інших християнських конфесій. А 0,3% — не християни, а належать до інших течій, що підтверджує поліконфесійний характер релігійності в Україні. 

До 10% (порівняно з минулим роком) зросла кількість тих, хто відзначає позитивну роль церкви в суспільстві. Здебільшого громадяни України вважають, що церковно-релігійні об’єднання в Україні позитивно проявили себе у вирішенні таких питань: необхідність надати людям психологічну підтримку в морально-духовній кризі, проблема освіти дітей та підлітків, криза сімейних відносин, епідемія COVID-19, війна. 

Тож можна зробити наступні висновки. Наразі Західний регіон України більш релігійний ніж Південь та Схід. Для зростання відвідуваності храмів важлива не стільки розбудова мережі культових споруд, скільки формування зацікавленості та мотивації людей відвідувати храми (особливо це стосується молоді). Аналізуючи дані опитування маємо підтвердження, про поліконфесійний характер релігійності в Україні. Часто віднесення до православ‘я, пов‘язане з національно і етнічною самоідентифікацією. За останні роки ставлення до церкви покращилося. Цьому сприяли війна, пандемія, адже зростання стресових ситуацій прямопропорційно повʼязане зі зростанням віри. Багато людей зацікавленні у вивченні Біблії, допомозі іншим людям.

Анастасія Дяченко