З початку нового року в Українському гуманітарному інституті з’явився новий працівник. Тож цього разу ми познайомимося ближче не тільки з гарним керівником, наставником, але й чудовим чоловіком та батьком двох синочків. Отож, знайомимося!

Руслан Демчунь – комендант гуртожитків і керівник суспільно-корисної праці.

Розкажіть про ваші обов’язки.

Мій обов’язок – виховувати, направляти, наставляти студентів, вчити їх порядку і праці.

Ви вже на цій посаді більше місяця, тож розкажіть, чи все виходить та чи встигнули ви вже стикнутися з якимись проблемами? Якщо так, то з якими?

15 років пройшло з того часу, коли я навчався в цьому закладі. Одна справа бути студентом, зовсім інша – відповідати за студентів. Завжди прагну більшого, кращого, але гріх прабатьків – непослух, він і сьогодні створює труднощі. Я встиг вже пережити болючий момент в цьому місяці через відрахування одного із студентів. Непросте рішення на самому початку сказати: «Виселяйся». Так хотілося в цей момент дати якусь надію, підтримку, співпереживати та, можливо, чимось допомогти. В результаті я підвіз колишнього студента до метро, дав жетон та спробував знайти потрібні слова. І коли він вийшов, ми обнялися і це для мене був сигнал про те, що я зміг зі своєї сторони щось таки зробити.

Чи справдилися ваші очікування щодо посади, можливо, ви очікували, що буде все набагато простіше, а виявилось інакше?

Коли навчався в УГІ, я почував себе досить добре. Думав, приїду і порину в ту ж атмосферу, але ні. На попередніх місцях служіння я вже мав достатньо авторитету, а тут потрібно його здобувати знову, майже з нуля. Але я свідомо погодився на це, тож готовий до нових випробувань.

На перший погляд, у вас досить скромна сім’я, чи не заважає це вам підтримувати порядок?

Це так тільки на перший погляд. Можливо, це твердження більше стосується моєї дружини. Щодо порядку, то ми в сім’ї стараємось розподіляти потроху на всіх.

Як довго ви плануєте працювати в УГІ?

На все воля Божа. В правдивості цих слів пересвідчилися не один раз в своєму житті. Пасторське життя – це поклик, тож я стараюся розпізнавати голос Божий.

Ми знаємо про Вас зовсім небагато, розкажіть щось про себе.

Я народився у Львівській області, в с. Бодячів. Після закінчення школи мріяв бути міліціонером, тепер розумію, чому все склалося по-іншому. Свого часу працював в колгоспі бригадиром, потім директором будинку культури. В цей період я став членом церкви АСД. Зараз за моїми плечима 13 пасторського практичного служіння.

Розкажіть будь ласка про Вашу сім’ю, як ви проводите дозвілля, чим любите займатися?

З дружиною я познайомився в УГІ під час сесії. Тут працювали мої мама і сестра, які і розказали мені про одну дівчину. Сказали, що гарна, , грає, співає, проповідує, загалом, те, що потрібно. Мені на той час було 29, тому ми не зволікали і одружилися пів року після знайомства. Зараз ми двоє синів – Даниїла та Іллю. Вони якраз сьогодні в більшій мірі впливають на наш вибір, хобі, традиції і т.д. Діти потребують багато часу та уваги.

Вам подобається жити та працювати в нашому студентському містечку?

Так, я вдячний Богу за можливість працювати зараз саме тут, після останнього місця служіння і тих подій, які мали місце в житті нашої сім’ї, тож можу з впевненістю сказати, що це куточок раю на Землі.

Альона Терещук